Особливе значення в житті М.К. Реріха займала його широка громадська діяльність. Зокрема, з ім'ям Реріха пов'язаний один із найбільш гуманних рухів ХХ сторіччя, який пронизаний ідеєю миру між народами. Девіз цього руху – «Мир через Культуру» – акцентував необхідність міжнародного захисту як у воєнний, так і в мирний час, культурних і освітніх установ, духовного багатства людства, вираженого в пам'ятках історії та культури. Протягом усього життя М.К. Реріх ставав на захист усього, що створено людським генієм і повинно бути збережене для майбутніх поколінь. Великий гуманіст і мислитель М.К. Реріх звертав увагу світової громадськості на те, що знищення досягнень культури підриває основи, на яких розвивається духовність.

Ще в 1903 році після подорожі стародавніми російськими монастирями М.К. Реріх висунув ідею в Товаристві архітекторів про об'єднання сил для охорони пам'яток старовини.

Про свої враження він написав наступне:

«Минулого літа мені довелося побачити багато нашої справжньої старовини і мало любові навколо неї. Суворі вежі та стіни поросли, закрилися мирними берізками та чагарником. Величні, сповнені романтичного блиску собори пригнічені жахливими хатчинами. Сиві іконостаси спотворені нехудожніми добровільними пожертвуваннями. Все загубило свою життєвість. І стоять пам'ятники, оточені ворогами зовні та зсередини. Кому не дає спати на диво обпалена цегла, кому заважає стіна прокласти конку, кого турбують безневинні кахлі й до болю хочеться збити їх і віднести, щоб вони загинули в купі домашнього сміття.

Але поглянемо інакше, подивимось не нудним поглядом археолога, а теплим поглядом любові й захоплення.

Гріх, коли рідні, близькі усім нам пам'ятки давнини будуть стояти занедбаними… Дайте пам'ятнику живий вигляд, поверніть йому ті загальні риси, коли він красувався в минулому – хоч в деякій мірі поверніть! Не забудовуйте пам'ятники прибутковими домами; незаступайте їх казармами та сараями… Сумно, коли вмирає старовина, але ще страшніше, коли старовина залишається спотвореною, фальшивою, підробленою».

Почалась перша світова війна. Під бомбами й артилерійськими снарядами гинули безцінні пам'ятки архітектури та вмирали люди. Що можна було тоді зробити?

Червоний Хрест охороняв людей. Охороняв, правда, не завжди. Лють війни не зважала навіть на Червоний Хрест. Проте пам'ятки культури виявилися цілком беззахисними перед цією люттю. Було зруйновано стародавні собори Європи, горіли картини, статуї перетворювались на мармуровий пил. Гинуло те, без чого не могли існувати людська культура і людський дух. Війна знищувала матеріальну основу цього духу. Вона відкидала людство назад, перешкоджаючи його просуванню в майбутнє. Вона грабувала це майбутнє, намагаючись нічого не залишити прийдешнім поколінням.

Тоді, в 1914 році, Реріх запропонував Миколі ІІ впровадити серйозні державні заходи щодо всенародної охорони російських культурних скарбів. Пропозиція була вислухана ввічливо, але холодно, і до державних заходів руки так і не дійшли.

У 1929 році, після повернення М.К. Реріха з Центрально-Азіатської експедиції, напередодні нових воєнних дій і напруженої політичної ситуації в світі, питання про охорону пам'яток мистецтва та культури знову було підняте. Саме тоді й був розроблений проект Пакту Реріха – Міжнародного договору про захист художніх і наукових закладів та історичних пам'яток.

«Освітні, художні та наукові заклади, – говорилось у ньому, – наукові місії, персонал, майно та колекції таких закладів і місій вважатимуться нейтральними, і як такі, підлягатимуть заступництву та шануватимуться воюючими… Заклади, колекції та місії, зареєстровані на підставі Пакту Реріха, виставляють відмітний прапор, який надасть їм право на особливе заступництво та повагу з боку воюючих держав і народів усіх країн, які домовилися».

Реріх підняв Знамено, на білому полотні якого було зображено амарантове коло, яке об'єднало у своєму центрі три круга. Три круга утворюють спрямований догори трикутник – символ еволюції на тлi вічності; єдність минулого, теперішнього і майбутнього; три неподільні складові Культури: науку, мистецтво та релігію.

Цей символ не був вигаданий художником, а був відомий ще з глибокої давнини. Його можна знайти на стародавніх каменях Монголії, та тамгах Тамерлана, на іконах Богородиці, Сергія Радонезького, Миколи Чудотворця та Архангела Михаїла, у вітражах готичних соборів, на фронтонах буддистських монастирів, на стародавніх печатках і монетах, менгірах Алтаю та Гімалаїв…

Пакт підтримали всі ті, для кого мир і цінності людської культури були дорогі: Рабіндранат Тагор і Сальвапалі Радхакрішнан, Ромен Роллан і Бернард Шоу, Альберт Ейнштейн, Герберт Уеллс та ін.

Був створений постійний комітет Пакту в Нью-Йорку. Згодом виникли комітети в Парижі та Брюгге. Про Пакт заговорили в Лізі Націй. Прихильники Пакту декілька разів збирали міжнародні конференції.

В 1935 році у Вашингтоні в Білому Домі під головуванням президента Рузвельта представниками 21 країни був підписаний Пакт Реріха.

Згодом, Пакт буде покладено в основу конвенції «Про захист культурних цінностей у випадку озброєного конфлікту», яку буде прийнято в квітні 1954 на міжнародній Гаазькій конференції, що проходитиме під егідою ООН. Конвенцію підпишуть представники 56 країн, у тому числі й Радянський Союз.

Відповідальність і солідарність, основи кооперації та взаємодопомоги мають дуже важливе значення для сьогодення і для майбутнього. «Коли країни об'єднуються під цими принципами, тоді дійсно Пакт може називатись Червоним Хрестом Культури. Адже не для однієї холодно-формальної охорони створюється Пакт, але саме для поглиблення культурної свідомості, що поведе до охорони живого і благодатного» (М.К. Реріх).

Підписання Пакту Реріха, що має загально планетне, космічне значення, послужило початком процесу відродження істинної Культури й духовності, стало вершиною громадсько-культурної діяльності М.К. Реріха.