Центрально-Азіатська експедиція М.К. Реріха (1923-1928), яка пройшла за маршрутом Індія – Гімалаї – Тибет – китайський Туркестан – Алтай –Монголія – Китай –Тибет – Трансгімалаї – Індія, займає особливе місце серед експедицій ХІХ-ХХ століть.

Маршрут Центрально-Азіатської експедиції пролягав землями древніх культур Азії. Кожна з цих культур надавала велике поле для досліджень. М.К. Реріх не заглиблювався в дослідження особливостей окремих культур, а шукав те, що пов'язувало багато культур в часі та просторі. Він шукав загальне, а не часткове, подібність а не відмінність. Іншими словами, М.К. Реріх проводив свої дослідження, створюючи культурно-історичну спільність людства в цілому.

Як художника та вченого М.К. Реріха хвилювало питання про загальне джерело древніх культур Індії та Росії. Він шукав це джерело та знайшов багато слідів. Експедиція відкрила в Тибеті незнайомі досі пам'ятники. Вони відтворювали конструкції та подобу пам'ятників у Франції та Англії. Стародавні шляхи народів з'єднали Схід і Захід, Азією з Європою та Америкою.

Жодна з відомих експедицій не мала такої кількості першокласного художнього матеріалу, як експедиція М.К. Реріха. Художник привіз із експедиції близько 500 полотен, етюдів. Вперше в історії художніх творів, були відображені малодоступні регіони Центральної Азії, величні гірські перевали, втілені образи східних народних легенд. О.І. Реріх зробила цінні записи етичних вчень Сходу. Ю.М. Реріх зібрав велику колекцію унікальних творів тибетського мистецтва, етнографії, фольклору та лінгвістичні матеріали.

Наприкінці 1928 року Реріхи оселились у Західних Гімалаях у долині Кулу. Там було засновано Інститут гімалайських досліджень «Урусваті», що в перекладі з санскриту означає «Сяйво ранкової зорі». В інституті було два відділення – ботанічне, яке вивчало флору Гімалаїв, Тибету, а також фармакопею тибетської медицини та етнолого-лінгвістичне відділення, яке займалося археологією, працювали біохімічна лабораторія та метеорологічна обсерваторія. У співпраці з вченими з різних країн, у інституті проводилася обробка та дослідження матеріалів і колекцій, зібраних під час експедицій, в наслідок чого інститут перетворився у міжнародний центр співробітництва різних країн.

Центральна Азія завжди вабила російських мандрівників. Найвидатніші з них це – Пржевальський, Потанін, Козлов, Роборовський – присвятили своє життя її дослідженню. Їхні маршрути пролягли важкодоступними і невивченими районами Азії.

Під час своєї експедиції М.К. Реріх не тільки продовжив науково-експедиційну традицію своїх відомих попередників, але й збагатив її, проникнувши в регіон Трансгімалаїв.

Виникнення ідеї експедиції

Вивчаючи російську культуру, прагнучи зрозуміти її джерела, М.К. Реріх все більше й більше захоплюється культурою Сходу, особливокультурою Індії. Як вченого-археолога його цікавили проблеми взаємодії культур Сходу та Заходу, Індії та Росії. Він був упевнений в тому, що в сивій давнинііснувало спільне джерело, яке сформувало слов'янську та індійську культури. М.К. Реріх почав думати про експедицію в Індію та Центральну Азію.

Весною 1913 року Микола Костянтинович перебував у Парижі зі своєю виставкою. Там і відбулась зустріч, яка багато вирішила в його долі. В Парижі жив і працював російський сходознавець і археолог Віктор Голубєв. Із Франції було легше дістатись тих країн Азії, якими він займався. Багато з них були колоніями Франції, Англії, Голландії. Колоніальна владанеохоче впускала російських сходознавців, а наявність французького паспорта рятувала від багатьох ускладнень. Саме це підказало М.К. Реріху, що потрібно їхати через іншу країну.

З 1916 року Микола Костянтинович із сім'єю живе в Фінляндії. На той час він був дуже хворий на хронічну пневмонію, і лікарі рекомендували йому чисте повітря Карелії. В 1918 році Фінляндія закрила кордони з Радянською Росією і М.К. Реріх опинився відірваний від Батьківщини. Але, не зважаючи ні на що, М.К. Реріх зберігав свій радянський паспорт, оскільки вважав цей період тимчасовим, але водночас розумів, що перебування за кордоном дає йому можливість здійснити свою давню мрію – експедицію в Центральну Азію. З Радянської Росії потрапити в Індію на той час було неможливо. М.К. Реріх почав шукати «стартовий майданчик». Спочатку була вибрана Англія. Це було логічно. Індія була англійською колонією. М.К. Реріх вважав, що шлях через Лондон є найкоротшим, але тоді він ще не знав про його небезпечність і безперспективність.

У вересні 1920 року Микола Костянтинович з сім'єю переїжджає до США. Він жив і працював там до травня 1923 року. Його роботи виставлялись у 29 містах, вони супроводжувались лекціями про культуру та мистецтво Росії. Праця М.К. Реріха в цій країні була підтримана видатними діячами культури. В Нью-Йорку вдалось організувати музей, у якому експонувалися полотна М.К. Реріха. З появою музею виникла і матеріальна можливість для організації експедиції. Музей фінансував майбутню експедицію, яка стартувала зі Сполучених Штатів Америки під американським прапором.

Початок експедиції.

В 1923 році М.К. Реріх із сім'єю прибуває на пароплаві в Бомбей. Перші кроки по Індійській землі зворушили його, але й чомусь розчарували. На індійській рівнині Реріхи залишались недовго. Вони линулитуди, де здіймалися найвищі гори світу – Гімалаї.

Через спекотну Калькутту вони прибули в Дарджилінг. Курортне англійське містечко, центр чайної промисловості. На північ від Дарджилінга розташувалося невелике гімалайське князівство Сіккім – воно й стало першим етапом експедиційного маршруту. Сіккім являв собою унікальну картину і в природному, і в культурному відношенні. Тут на великій території були представлені майже всі кліматичні пояси нашої планети.

На маршруті експедиції лежали старовинні монастирі. Микола Костянтинович багато спілкувався з їхніми ігуменами, зустрічавсяз ламами, пустельниками, мудрецями. Вважалося, що лами цих монастирів володіли стародавніми таємними знаннями. Легенди пов'язували джерело цих знань зі священною Канченджангою – горою п'яти скарбів.

Остаточний маршрут Центрально-Азіатської експедиції був визначений саме в Сіккімі. М.К. Реріх вирішив перетнути Центральну Азію від Індії до Сибіру, і від Сибіру знову до Індії.

«Окрім художніх завдань, – відзначив М.К. Реріх, – у нашій експедиції ми мали намір ознайомитися зі становищем пам'яток старовини Центральної Азії, спостерігати тогочасний стан релігії, звичаїв і відзначити шлях великого переселення народів, а також вивчити та дослідити незнайомі науці райони Центральної Азії».

Зачарований Сіккімом і Гімалаями, Микола Костянтинович починає організовувати головну подорож.

Для цього довелось ще раз відвідати Європу та Америку. Восени 1924 року М.К. Реріх їде до Марселя і Парижа, далі до Нью-Йорка. На зворотномушляхувідвідує Берлін, Марсель, Каїр, Цейлон і Мадрас, звідки повертається в Дарджилінг.

Навесні 1925 року М.К. Реріх із сім'єю прибув до Кашміру. В Шрингарі вони зупинилися в старому англійському готелі «Недоу». Більшу частину свого шляху вони проводили в поїздках по князівству. В Кашмірі на шляху експедиції почали з'являтися перші перешкоди.

З великими труднощами було отримано дозвіл вирушити в Ладак. З Шрингари до головного міста Ладака – Ле вів старий караванний шлях. Ним у кінці січня 1925 року експедиція зайшла в Ладак. На відміну від мусульманського Кашміру, Ладак був буддистським. Микола Костянтинович замальовував старовинні фортеці й монастирі, наскельні малюнки, старі обряди та одяг. Ле стояв на перехресті караванних шляхів. Сюди сходилась торгуюча Азія. Восени того ж року караван залишає Ле. На шляху каравану постають три гірські регіони: Гімалаї, Каракорум та льодовик Сасер.

За Гімалаями починається величезна рівнина з великими пустелями Азії. За 12 днів експедиція пройшла 5 перевалів. На шляху було все: крижані, стрімкі скелі, гірські хвороби, серцева недостатність. Коли пройшли гори, перед караваном у всій своїй красі з'явилась пустеля Такламакан. Караван йшов Великим шовковим шляхом.

У жовтні експедиція підійшла до Хотану. Брудне та гучне місто. Зручного місця для зупинки не знайшли. Влаштувались у саду, що був у центрі міста. М.К. Реріх і Ю.М. Реріх відвідали хотанського губернатора. Але ця зустріч нічого приємного не обіцяла. Через декілька днів хотанська влада визнала китайський паспорт Реріхів не дійсним і вимагала пред'явити паспорт царської Росії. Після цього відібрали зброю, заборонили здійснювати наукову роботу та малювати. Почалися довгі дні очікування та марні переговори. Телеграми, які посилав М.К. Реріх із повідомленнями про тяжке становище експедиції повертались назад. Наступила зима. «Потрібно спромогтися звідси вирватися. Не зважаючи на морози, треба їхати», – записав Микола Костянтинович у щоденник. Але, вирватися не вдалося. Нарешті М.К. Реріху вдалось знайти людину та відправити з нею листа радянському консулу в Кашгар. Радянський консул негайно вжив необхідних заходів. Синцзянський генерал-губернатор видав наказ про звільнення експедиції. В кінці січня 1926 року експедиція залишила Хотан і в лютому дісталась стін Кашгара. Після Кашгара знову почалася пустеля. Шлях вів на північ. Там через пустелю та гори простяглася заповідна країна. М.К. Реріх багато думав про зустріч із Батьківщиною. Він навіть не уявляв, якою вона стала, нова Росія.

В Урумчі Микола Костянтинович зв'язався з радянським консулом Бистровим. Невдовзі прийшов дозвіл на в'їзд в Росію. М.К. Реріх залишив консулу на зберігання свій щоденник, роботи та заповіт. Він не був впевнений, що експедиція в повній безпеці дійде до радянського кордону. У випадку загибелі експедиції все майно, картини М.К. Реріх заповів Радянській владі.

29 травня 1926 року Центрально-Азіатська експедиція перейшла радянський кордон у районі озера Зайсан. Перша зустріч із людьми Радянської Росії схвилювала та принесла радість.

13 червня 1926 року Реріхи прибули до Москви. М.К. Реріха прийняли наркоми Чичерін і Луначарський. Обидва виявили велику зацікавленість до експедиції, розпитували про її шлях, обіцяли допомогу та підтримку.

З Москви вирушили через всю країну на Алтай, далі через Горно-Алтайськ члени експедиції прийшли в Уймонську долину. Старовірське село Верхній Уймон стало штаб-квартирою експедиції. Тут збирали мінерали, цілющі трави, обстежували старі кургани, наскельні малюнки. Увагу художника привернула білосніжна гора Білуха і легенди, пов'язані з нею, і з казковою країною Біловодьєм. М.К. Реріх шукав, звідки з'явилися ці легенди та оповідання. Знання, отримані М.К. Реріхом, дозволяють йому пов'язати старовірське Біловодьє і буддистську Шамбалу – джерело одне. Алтайський Білий Бурхан нагадує індійського Будду. Можливо, він колись проходив Алтаєм. Алтай і Гімалаї – єдина гірська система. Нескінченні ходи, невідомі печери…

19 серпня 1926 року експедиція вирушила через Бійськ на Улан-Уде, звідти в Монголію. Після Улан-Батору до експедиції приєдналися дві дівчини з козацької сім'ї – Людмила та Рая Богданови. Раї лише минуло 13 років. У книжці «Серце Азії» М.К. Реріх пише: «Гадаю, що вона була найменшою серед тих, хто пройшов суворе нагір'я Тибету. Присутність трьох жінок в експедиції, які витримали суворі морози і труднощі шляху, повинно бути відзначено».

В Урзі необхідно було вирішити, яким шляхом йти на Тибет. Дороги з Монголії були ненадійними. В степах і горах на каравани нападали войовничі тибетські племена і зграї бродячих розбійників.

Доки йшла підготовка, Микола Костянтинович налагоджував зв'язок із Лхасою. Це загадкове місто стояло за монгольськими степами, пустелею Гобі, Гімалайськими хребтами. Торговельний караван повіз листи з Урги до Лхаси. Відповідь прибула через три місяці. Експедиції дозволили увійти в Тибет і відвідати Лхасу.

У квітні 1927 року караван залишає Ургу та без особливих пригод дістається до пустелі Гобі. За весь час руху вони зустріли декілька підозрілих вершників і китайський караван. За Ансі поповнили запаси та попрямували до Цайдаму. Біля Шарагоха експедиційний табір змило селевим потоком. Було загублено частину експедиційного майна.

Одного дня в таборі з'явився вершник. Він швидко ввійшов у перший же намет, це був намет лікаря. Невідомий почав поспішно говорити, що він товариш, і що на перевалі Нейджі на експедицію вже чекає озброєний ворожий загін. Він радив йти дуже обережно й вислати вперед дозори. Так само швидко він залишив намет і зник.

Перехід через Цайдам почався 19 серпня 1927 року. Експедиція рухалась ще не знайомим шляхом. Цайдам був вкритий сольовими болотами. Довелось йти по ненадійній сольовій шкоринці. Перехід тривав навіть вночі. Не можна було зупинятись. Лише наступного ранку вийшли на пісок. Експедиція ввійшла на територію племені голоків, які не підпорядковувались ні китайському губернатору, ні Лхасі. Голоки з'явились у першому ж міжгір'ї. Вершник сказав правду. На експедицію чекала засідка. Але озброєний караван налякав їх, і вони зникли.

В 1927 році караван вийшов на тибетське плато Чантанг.

Настала зима, караван поспішав до столиці Тибету – Лхаси. Але каравану не судилось дійти до неї. В долині Шенді їх зупинили тибетські солдати. Експедиція була змушена розмістити незапланований табір. Наступного дня прибув командир загону, який затримав караван. Він перерахував тварин, перевірив експедиційне оснащення. За ним з'явився урядовець від губернатора Нагчу. Він допитав М.К. Реріха і сів писати донос. Експедицію не пропустили ні до Лхаси, ні в Нагчу. Її затримали в літніх наметах на плато, схожому на арктичну тундру. Зимовий період навіть місцеві мешканці, які жили в теплих юртах, переносили дуже важко. М.К. Реріх намагався зв'язатися з Лхасою. Його посланці йшли і більше не поверталися. Морози сягали 60º C. В аптечці замерзав коньяк. Дули ураганні вітри. Офіцер слідкував, щоб не було ніяких контактів із іншими караванами. Було заборонено купувати продукти харчування в місцевих мешканців. Зв'язок зі світом обiрвався.

«Тибетське стояння» Центрально-Азіатської експедиції М.К. Реріха тривало 9 місяців. Плато Чантанг знаходилось на висоті 4-4,5 тис. метрів над рівнем моря. Сувора зима на таких висотах шкідлива для тварин і для людей. Померло декілька чоловіків, загинули майже всі тварини. Але, не зважаючи ні на що, ні на один день не зупинялися наукові роботи, робились замальовки, знімались плани, поповнювались мінеральні та ботанічні колекції. Було відкрито багато пам'ятників кочового минулого Тибету.

Через багато років буде відомо, хто прирік експедицію на загибель, і хто не хотів повернення М.К. Реріха в Індію. Документи, що були знайдені в архівах незалежної Індії, свідчать проти колоніальної влади та англійської розвідки. І все ж таки М.К. Реріх отримав майже неможливу перемогу над стихією та ворожими людськими змовами.

Центрально-Азіатська експедиція повернулася в Індію в 1928 році.