Сутнісний зміст і співвідношення понять «особистість», «особа», «індивід», «індивідуальність»

Поняття «особистість» у сьогоденні є загальновживаним, воно застосовується не тільки у психології та інших науках про людину, а й у художній літературі та розмовній мові.

Згідно тлумачного словника сучасної української мови слово «особистість» має такий зміст: конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки і т. ін.; індивідуальність, особа (Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел, 2005). На нашу думку, це тлумачення є дуже узагальненим. Крім того, у ньому міститься кілька понять: конкретна людина, індивідуальність, особа. З точки зору психології ці поняття не є тотожними і потребують чіткого розмежування.

Для більш чіткого з’ясування змісту і розмежування зазначених понять, звичайно, можна звернутися до спеціалізованих психологічних словників. Але, у психології ці поняття також є неоднозначними, існують найрізноманітніші їх визначення, сформульовані різними авторами. Тому, щоб було легше орієнтуватися у психологічних теоріях і поясненнях, ми вважаємо за доцільне з’ясувати глибинну суть, сутнісне значення понять «особистість», «індивідуальність» та інших, споріднених із ними.

Мета статті – з’ясувати глибинний сутнісний зміст понять «особистість», «особа», «індивід», «індивідуальність», шляхом їх семантико-етимологічного аналізу.

Семантико-етимологічний аналіз понять “особа” і “особистість”

Слово особистість є похідним від слова особа, яке походить від старослов’янського особь, що означає «окремо», а воно, у свою чергу, – від праслов’янського osobь із значенням «осібно, окремо», що виникло з прислівникового звороту о sobě, о sеbě «окремо, сам собі»; подібно і латинське persona «персона» з per se «про себе» (Етимологічний словник української мови : у 7 т., т. 4 / уклад. : Р. В. Болдирєв та ін., 2003).

Латинське слово persōna також широко увійшло в українську та інші європейські мови. Зокрема, у психології, це слово використовується нарівні з поняттям особистість. Від нього навіть утворилось поняття «персонологія» як назва вчення про особистість.

У латинській мові слово persōna має кілька значень: маска, личина (переважно театральна); театральна роль, характер; житейська роль, положення, функції; особистість; людська істота; особа; обличчя (Дворецкий И. Х., 1976; Чуракова Л. П., 2009). При цьому, Л. П. Чуракова вказує на те, що це слово має грецьке походження. Давньогрецькі витоки латинського слова persōna показані і в етимологічному словнику української мови. Зокрема, його пов’язують із міфологічним персонажем на ім’я Персефона – дочкою Зевса й Деметри, що стала дружиною бога підземного царства Аїда (Етимологічний словник української мови : у 7 т., т. 4 / уклад. : Р. В. Болдирєв та ін., 2003).

У давньогрецькій мові слово περ має одним із значень «тільки, навіть, принаймні»; а слово σόν вказує взагалі на що-небудь, що належить другій особі (Вейсман А. Д., 1899). Поєднання цих слів в одному можна витлумачити як «тільки твоя», «тільки (принаймні) одна із твоїх». На нашу думку, таке тлумачення досить добре поєднується зі змістом латинського persōna, наприклад: тільки твоя маска, личина, роль, функція; тільки твоє положення, обличчя; тільки (принаймні) одна із твоїх масок, личин, ролей, функцій; тільки (принаймні) одне із твоїх положень, облич. Цей зміст греко-латинського persōna відображений і в російському слові личность, що є відповідником українського особистість. 

Отже, в понятті «особа» закладене значення «окремо, сам собі», воно вказує на відокремленість людини, її буття самій собі. З таким значенням як «окрема людина» це поняття й використовується в сучасній українській мові та у психології. 

Поняття «особистість» утворене від іменника особа за допомогою двох суфіксів -ист- і -ість, кожен із яких несе своє змістове навантаження. Зокрема, ці суфікси свідчать про те, що іменник особистість утворений не прямо від іменника особа, а через прикметник особистий, який вказує на належність певного явища особі. Абстрактні відприкметникові іменники, які утворюються за допомогою суфіксу -ість, зазвичай позначають певну якість або якісний стан того чи іншого явища (наприклад: радість, радісність, чесність тощо). Так і іменник особистість вказує на певний якісний стан людини, притаманність людині певної якості або властивості, в даному випадку – саме властивості бути самій собі, самій для себе. 

Бути самій собі можна у своїх уявленнях про себе як про окрему істоту, відділену від інших, у своїх почуттях і емоціях стосовно себе, у діях, спрямованих на задоволення власних потреб. 

Таким чином, феномен із назвою «особистість» ми тлумачимо як якісний стан людини – стан відокремленості, здатність людини жити відокремленим від інших людей життям як у своєму внутрішньому так і зовнішньому світі, уявляти себе відділеною від інших, самій про себе дбати і піклуватися, тобто бути самодостатньою, самостійною та незалежною від інших. 

Семантико-етимологічний аналіз понять «індивід» і «індивідуальність»

Згідно тлумачного словника сучасної української мови, слово «індивід (індивідуум)» має таке значення: кожний окремо існуючий живий організм, особина; окрема людина, особистість; а слово «індивідуальність»: 1) сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів; 2) людина як носій індивідуальних властивостей, певних характерних ознак і рис; особистість (Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел, 2005).

Поняття «індивідуальність» є похідним від поняття «індивід», яке є запозиченням із західноєвропейських мов; німецьке Indivíduum, французьке individu, англійське individuum походять від латинського indīviduum «щось неподільне», indīviduus «неподільний, нероздільний», складеного з заперечної частки in- «не» і основи дієслова dīvido «розділяю, ділю» (Етимологічний словник української мови : у 7 т., т. 2 / укл.: Н. С. Родзевич та ін., 1985). 

У слові «індивідуальність» поєдналися два слова індивід і дуальність. Відповідно, його зміст можна витлумачити як «неподільність на двоїстість». Отже, за своїм первісним значенням поняття «індивідуальність» позначає щось таке, що є неподільним і не підпадає під двоїстість. 

Двоїстість – це загальна властивість всього проявленого світу, всі явища (феномени) якого підпадають під юрисдикцію універсального діалектичного закону боротьби і взаємодоповнення протилежностей. Те, що не підпадає під дію цього закону, перебуває за межами проявленого (феноменального) світу і належить до світу ноуменального – світу невидимих сутнісних змістів, сенсів та ідей, від яких беруть витоки явища проявленого світу. 

У такому філософському контексті абстрактний відприкметниковий іменник «індивідуальність» набуває особливого змісту. Він позначає ноуменальний аспект людини, її невидиму сутність, яка утворює глибинний зміст феноменального (проявленого для пізнання) образу людини. 

Феноменальний (явлений для пізнання як іншими людьми так і самопізнання) аспект людини – це її личина, маска, роль, тобто форма, через яку проявляється її невидима сутність. Саме на цей феноменальний аспект людини і вказують греко-латинське поняття «персона» і російське «личность». Українське поняття «особистість», несучи у собі вказівку на відокремленість, відділеність явища, також належить до понять, що описують феноменальний аспект людини, адже у цій відокремленості присутня дуальність «я та інші» або «я і світ».

Таким чином, проведений нами аналіз дає підстави стверджувати, що поняття «особистість» і «індивідуальність» співвідносяться як феномен і ноумен, як явище і його суть (сенс), як форма і зміст. 

Загалом, семантико-етимологічне дослідження, дало нам можливість по новому поглянути на звичні для психології поняття «особа», «особистість», «індивід» і «індивідуальність» і розкрити їх глибинний сутнісний зміст. На нашу думку, розкриття глибинної суті понять, якими описується психічна реальність, допомагає краще, тобто ширше, глибше і точніше розуміти досліджувані психічні явища.

Висновки

1. поняття «особа» має праслов’янське походження, його сутнісне значення – «окремо, сам собі», воно вказує на відокремленість людини, її буття самій собі. Саме з таким значенням як «окрема людина» це поняття й використовується в сучасній українській мові та й у психології;
2. поняття «особистість» утворене від іменника «особа» і позначає відповідний якісний стан людини – стан відокремленості, здатність людини жити відокремленим від інших людей життям як у своєму внутрішньому, так і зовнішньому світі, уявляти себе відділеною від інших, самій про себе дбати і піклуватися, тобто бути самодостатньою, самостійною та незалежною від інших;
3. поняття «індивід (індивідуум)» має латинське походження і за своєю суттю означає «щось неподільне, нероздільне»;
4. поняття «індивідуальність» є поєднанням двох слів індивід і дуальність, і за своїм сутнісним значенням позначає щось таке, що є неподільним і не підпадає під двоїстість феноменального світу, воно позначає ноуменальний аспект людини, її невидиму сутність, яка утворює глибинний зміст феноменального (проявленого для пізнання) образу людини;
5. феноменальний аспект людини відображають поняття «персона» (греколатинського походження) і російське «личность» (відповідник українського іменника «особистість»); поняття «особистість» також належить до групи понять, що описують феноменальний аспект людини, оскільки вказує на відокремленість, відділеність, в якій присутня дуальність «я та інші» або «я і світ»;
6. поняття «особистість» та «індивідуальність» співвідносяться як феномен і ноумен, як явище і його суть (сенс), як форма і зміст.

Перспективи подальших досліджень: розкритий у цій статті глибинний зміст понять, які позначають сутнісні якості людини в її феноменальному і ноуменальному аспектах відкриває можливість переосмислити у ширшому і глибшому контексті існуючі у психології теорії особистості та індивідуальності.