Юрій Миколайович Реріх
(16.08.1902 – 21.05.1960)

Юрій Миколайович Реріх народився 16 серпня 1902 року в селі Окуловка, що в Новгородській губернії. Через два роки в Юрія з’явився брат – Святослав.

Брати рано почали малювати. В дитинстві малюнки Юрія привертали увагу старших і йому навіть пророкували майбутнє художника… Микола Костянтинович і Олена Іванівна багато уваги й часу приділяли вихованню й освіті дітей.

Ось рядки з листа Олени Іванівни:

«У дитинстві я дуже спостерігала за їхніми нахилами, смаками й читанням. Ніколи не давала їм читати непристойні розповіді для дитячого віку. Їхні улюблені книги були популярно викладені кращими професорами з усіх галузей знань… Старший проявляє любов до історії й до олов’яних солдатиків. Він мав їх тисячі. Стратегія – його коник…»

З 1912 до 1916 року Юрій Миколайович навчався у приватній гімназії Карла Мая. Роботи, написані Юрієм Миколайовичем у такому ранньому віці, свідчать про те, що вже тоді він відрізнявся глибоким підходом до описуваних історичних подій і всебічним висвітленням теми.

З 1916 року шістнадцятирічний Юрій проживає у Фінляндії та мандрує з батьками країнами Європи.

У 1920 році, отримавши диплом про закінчення 2-го курсу індо-іранського відділення Школи східних мов Лондонського університету, Юрій Миколайович Реріх разом із батьками переїжджає до США й поступає до Гарвардського університету на відділення індійської філології. Закінчує його в 1922 році зі ступенем бакалавра.

Переписка цих років із батьками й братом дуже велика й показує, що його наукові інтереси в галузі вивчення мов, культури, історії народів Азії, які залишалися практично незмінними протягом життя, сформувалися дуже рано. У 18 років Юрій Миколайович починає готуватися до експедиції в Центральну Азію, посилено вивчати східні мови.

Вже в роки навчання Юрій Миколайович Реріх стає помітною фігурою в науковому світі. Олена Іванівна Реріх була завжди в курсі всіх навчальних та інших справ свого сина, який ділився з нею турботами й тривогами. Спокійний і врівноважений тон її листів допомагав Юрію правильно ставитися до труднощів, що зустрічалися на його шляху.

Після закінчення Гарвардського університету Юрій Миколайович Реріх рік працює на Середньо-Азіатському й Монголо-Тибетському відділеннях Паризького університету, поєднуючи це із заняттями на військовому й юридично-економічному відділеннях. У 1923 році він одержує вчений ступінь магістра індійської словесності.

З 1924 року молодий вчений починає дослідницьку роботу на Сході (Сиккім, Кашмір та інші райони Індії), продовжуючи свої заняття з санскриту і тибетської мови.

В 1925-1928 роках він бере участь у Центрально-Азіатській експедиції Миколи Костянтиновича Реріха (Ладак, Синьцзян, Монголія, Китай і Тибет). Незважаючи на молоді роки, Юрій Реріх, тоді ще тільки сходознавець-початківець, відповідав за безпеку експедиції. Треба сказати, що Юрій Миколайович був за своїм покликанням військовим. І цікавився військовою справою професійно. А його прекрасне знання тибетської, монгольської та хінді дозволило йому без зусиль спілкуватися з місцевим населенням.

У результаті експедиції з’явилися праці Юрія Миколайовича Реріха:

  • «Тибетські картини» (1925 р.),
  • «Володіння архатів» (1929 р.),
  • «Сучасна тибетська фонетика» (1928 р.),
  • «Тваринний стиль у древніх кочівників» (1930 р.),
  • «Каталог тибетської колекції» (1930 р.),
  • «Подорож у потаємну Азію» (1931 р.),
  • «Стежками Центральної Азії» (1933 р.).

З 1928 року, майже 10 років, Юрій Миколайович був директором Інституту Гімалайських досліджень, створеного Реріхами в 1928 році в долині Кулу. Він створив нову концепцію діяльності цієї комплексної наукової установи, в якій поєднались древні досягнення з сучасною наукою.

Інститут Гімалайських досліджень об’єднав і гуманітарні предмети, і природничі: там були етнографія і лабораторія по боротьбі з раком, там були відділення ботаніки, орнітології та археології. Концепція роботи Інституту Гімалайських досліджень незмінно втілювалася в життя, доки існував Інститут (на жаль, він закрився напередодні Другої світової війни).

Будучи на посту директора інституту, Ю.М. Реріх здійснює велику переписку з установами й приватними особами Індії, Америки, Франції, Латвії стосовно видавничої діяльності «Урусваті».

Будучи в період з 1929 по 1930 рік у Нью-Йорку, Юрій Миколайович займався не тільки проблемами «Урусваті», але здійснював велику роботу з організації кабінету тибетології в Реріховскому Нью-Йоркському музеї, читав лекції в університетах Америки, закінчив роботу над книгою «Стежками Центральної Азії».

З 1949 року Юрій Миколайович Реріх працює в Індо-Тибетському дослідницькому інституті, завідує курсами китайської та тибетської мов. Росте авторитет Юрія Миколайовича як ученого, який володіє енциклопедичністю знань, тибетолога широкого діапазону, що займається не тільки лінгвістикою й філологією, але й філософією, археологією, мистецтвознавством. У цей же час у Індії й за рубежем публікується багато робіт Юрія Миколайовича.

Незважаючи на свою величезну наукову діяльність, Юрій Миколайович завжди знаходив час допомагати рідним не тільки порадами, але й практичними справами.

В 1956 році урядова делегація в особі М.С. Хрущова й М.О. Булганіна зробила дружній візит у Індію, де й відбулася зустріч Ю.М. Реріха і М.С. Хрущова, на якій вирішилось питання про повернення Юрія Миколайовича на Батьківщину.

Він повернувся в другій половині серпня 1957 року.

Незважаючи на радість повернення  й виконання батьківських заповітів, у житті Ю. М. Реріха навряд чи знайдемо важчий період, ніж ці, три роки в Москві, де його земне життя раптово обірвалося. Здається, найкраще про це говорить картина С. М. Реріха «Пієта» (1961 р.), присвячена братові… – Мати тримає на руках сина-мученика, знятого з хреста, вбитого тими людьми, яким він віддав усе – знання, роботу, життя.

Він привіз величезну бібліотеку, речі батьків і свої. Серед них зелена настільна лампа матері, льодоруб, який багато чого бачив, статуя Будди з Цейлону, танки тибетські, статуетки, найцінніші ікони. Понад 400 картин Миколи Реріха, що довго лежали в Одеському порту. Манускрипти батька, самого Юрія Миколайовича. Рукопис тритомного автобіографічного збірника М. К. Реріха з 999 нарисів. Неоціненний манускрипт Ю. М. Реріха «Середня Азія». Важко було все розмістити в крихітних кімнатах квартири.

Квартиру Юрія Миколайовича постійно відвідували люди, і він вважав, що можливо поки, до оформлення Меморіального музею М. К. Реріха, частину найдорожчих йому картин повісити в себе, наскільки дозволяла вільна площа стін. Так, у квартирі залишилися: «Гессер-хан», «Св. Сергій-Будівничий», «Тінь Вчителя», «Держательниця Світу», портрет О. І. Реріх, написаний С. М. Реріхом, гімалайські пейзажі.

Саме за ініціативи та допомоги Юрія Миколайовича були організовані перші виставки картин М. К. Реріха і С. М. Реріха.

Перша виставка картин М.К. Реріха була організована у неділю 12 квітня 1958 року, в день православної Пасхи. Стислість приміщення дала експозиції особливу силу напруження світла та фарб. Експонувалися ранні твори – «Поморяни», «Лісовики», «Килим-літак», «Старий Псков», «Могила вікінга». Виставка стала справжнім святом.

Незабаром була організована друга, вже більша виставка картин М.К. Реріха. Вона також мала незмінний успіх. Після неї було організовано виставки в Ризі, Києві, Тбілісі та інших містах.

Він, не шкодуючи свого часу, виступав з лекціями, доповідями та розповідями. З них люди дізнавалися про справжніх Реріхів, про їхні справи й досягнення в ім’я Батьківщини. Багато хто вперше довідався про Реріхівську Центрально-Азіатську експедицію з уст Юрія Миколайовича. Саме від Ю.М. Реріха, люди, які оточували його, довідалися про суть і головну концепцію Вчення Живої Етики або Агні-Йоги. І довідалися про це не з книг, а від самого носія цієї концепції. Він був дуже обдарованим духовно, і бесіди про Живу Етику принесли слухачам значні надбання. Можна стверджувати, що, ведучи такого роду діяльність, Юрій Миколайович поступово ставав унікальним енергетичним центром, якого так не вистачало в ті роки культурній Росії. В особі Юрія Миколайовича виник дійсний магніт, промені якого освітили й енергетично ініціювали майбутній Реріхівский рух.

Телевізійні передачі, бесіди, лекції, виступи по радіо, почали видаватися його праці, альбоми, монографії… Почалося поширення філософської спадщини сім’ї Реріхів, книг Вчення Живої Етики. Ці книги друкувалися і поширювалися підпільно, адже ті радянські часи були розквітом догматичної ідеології, заборонялися всі інші напрямки думки й філософії. За це платили свободою, а інколи й життям. Юрій Миколайович діяв обережно, але водночас сміливо…

Культурно-просвітницьку діяльність Ю.М. Реріх поєднав із науково-викладацькою роботою в Інституті Сходознавства та участю в міжнародних з’їздах сходознавців.

У яких важких умовах працював він в Інституті Сходознавства, якою стіною ворожості, заздрості й тупості він був оточений. … Урядовці від науки та урядовці від державних служб заважали йому практично весь час. Його називали буржуазним вченим, намагалися виправити ідеологічно. Незважаючи на все, йому вдалось створити нову школу в сходознавстві – школу тибетології. Він виховав чимало учнів.

Світове сходознавство багато в чому має завдячувати Ю. М. Реріху.

Всі приходили до нього за допомогою, за порадою, за силою, за радістю. … Мало хто знав і розумів, що Юрій Миколайович часто страждав від дисгармонії людської. І все ж таки майже ніхто не бачив у нього ознак втоми і завжди отримував великий заряд енергії.

Людей він оцінював за внутрішнім вогнем, який просто називав ентузіазмом. Іншими словами, за здатністю безкорисливо віддавати себе роботі на Загальне Благо. Коли хтось звертався до нього з запитанням «Що робити?», він відповідав просто: «Треба шляхом науки, мистецтва, моралі впливати на навколишнє, піднімати ентузіазм і героїзм. Треба в усьому підтримувати ентузіазм, якщо він спрямований на Загальне Благо».

21 травня 1960 року Юрій Миколайович раптово і несподівано помер від серцевої недостатності в самий розпал творчої роботи, в зеніті світової наукової слави. В 1965 році на місці поховання його праху був установлений пам’ятник за проектом С. М. Реріха й архітектора І. А. Француза. За малюнком Святослава Миколайовича в колі, що символізує Вічність, виконана Чаша, оточена полум’ям.