Микола Костянтинович Реріх
(09.10.1874 – 13.12.1947)

Микола Костянтинович Реріх народився в 1874 році в Петербурзі в сім’ї нотаріуса К.Ф. Реріха.

Вже в ранньому віці він виявив інтерес і талант до найрізноманітніших занять. У дитинстві, починаючи з дворічного віку, Микола Костянтинович проводив кожне літо в батьківському маєтку Ізвара Петербурзької губернії. Навколо маєтку були древні кургани та старі могильні насипи, які мимоволі пробуджували думки про давні часи… Ще хлопчиком Реріх любив досліджувати ці кургани – все це підтримувало й зміцнювало його зростаючий інтерес до історії та археології, що залишився з ним на все життя.

Батько М. К. Реріха Костянтин Федорович Реріх був головою першого у світі Товариства імені Тараса Григоровича Шевченка, яке було створене і існувало на його квартирі в Петербурзі підпільно, оскільки не було дозволене тогочасною владою. Микола Реріх, будучи тоді юнаком, брав активну участь у створенні й діяльності цього товариства та популяризації творчості Т. Г. Шевченка.

Відчуття прекрасного, спостережливість, любов до природи пробудили потяг М.К. Реріха до живопису. Він почав малювати дуже рано й у шістнадцять років, після закінчення гімназії К. Мая, почав всерйоз думати про вступ до Академії мистецтв, щоб стати професійним художником. Його батько, однак, наполіг на тому, щоб син пішов по його стежках і почав вивчати юриспруденцію. В 1893 році М.К. Реріх поступає на юридичний факультет Імператорського Університету. Але, в двадцять років його художнє покликання вже настільки зміцніло, що Микола Костянтинович паралельно з навчанням в Університеті поступає в Академію мистецтв.

М.К. Реріх стає учнем А.І. Куїнджі й присвячує своє творче натхнення російському народу, його історії, його древній культурі.

М.К. Реріх серйозно захоплюється слов’янською археологією, самостійно проводить розкопки. Історична верства, що захоплювала його, брала свій початок ще з часів докиївської Русі, аж до кам’яного віку. Черепки, вийняті з курганів, печерні малюнки, архітектурні фрагменти, обряди й казки, народні повір’я й заклинання були для нього невичерпним джерелом для досліджень, замальовок.

М.К. Реріх задумує створити цикл картин про Древню Русь. Краща з картин цього циклу – його знаменитий “Гонець. Повстав рід на рід” (1897 р.). Ця картина – дипломна робота М.К. Реріха, була придбана Третьяковим для його галереї.

В 1897 році Реріх закінчив обидва навчальні заклади: і юридичний факультет університету, і Академію мистецтв.

В 1900 році Реріх їде в Париж, де проходить навчання у відомого художника Ф. Кормона.

У 1901 році М. К. Реріх одружується з Оленою Іванівною Шапошниковою – людиною близькою йому за духом, яка глибоко цікавилася історією, літературою й філософією.

У 1902-1904 роках М. К. Реріх і його дружина О. І. Реріх багато подорожують стародавніми містами і вивчають пам’ятники давньої культури.

О. І. Реріх фотографує пам’ятки старовини, Микола Костянтинович скрізь пише етюди, записує перекази й розповіді, прислухається до характеру мов різних народів, порівнює їх.

У 1906-1909 роках М. К. Реріх бере участь у декорації різних православних храмів. Зокрема, він створив ескізи мозаїк для оздоблення Троїцької церкви у Почаївській Лаврі (яка і нині знаходиться у м. Почаїв Тернопільської області) та храму Покрови Пресвятої Богородиці в селі Пархомівка на Київщині.

У період з 1906 до 1914 року Микола Реріх веде широку діяльність як директор школи Товариства заохочення мистецтв і організатор художніх виставок у різних європейських містах (зокрема, таких як: Прага, Відень, Берлін, Мілан, Венеція, Париж, Лондон), як голова численних мистецьких комісій, збирач колекції стародавнього живопису, редактор журналів, педагог.

Навесні 1913 року М. К. Реріх прибув до Парижу з виставкою своїх картин. Там відбулася зустріч із відомим сходознавцем й археологом В. В. Голубєвим, який привіз із Індії виставку експонатів стародавностей та знімки стародавніх храмів Аджанти. Як вченого, Реріха цікавили проблеми культурно-історичної еволюції людства. Особливу увагу він приділяв питанням взаємодії різних культур і маловивченим проблемам їхньої єдності. Саме тоді вперше Реріху прийшла ідея про спільні джерела слов’янської та індійської культур. Саме ця ідея стала однією з основоположних причин проведення ним пізніше Центрально-Азійської експедиції.

У 1916 році тяжке запалення легенів Миколи Костянтиновича стало причиною переїзду родини Реріхів до Фінляндії.

У 1919 році родина Реріхів мандрує країнами Європи. У Лондоні, Парижі, Нью-Йорку та інших містах М. К. Реріх проводить виставки своїх картин, не полишаючи ідеї проведення експедиції. Своїм «стартовим майданчиком» для поїздки в Індію Реріх вибрав Англію, тому що Індія була англійською колонією, і це був найкоротший шлях. У 1920 році поїздка в Індію не відбулася. Було вирішено влаштувати виставки у великих містах Америки.

В 1920 році родина Реріхів переїжджає з Англії в США й поселяється в Нью-Йорку.

Картини М. К. Реріха експонуються в 29 містах, вони супроводжуються лекціями про культуру й мистецтво.

У цей період М. К. Реріх організовує в США ряд культурних організацій міжнародного масштабу, які вели дуже широку й активну роботу.

Перша установа, яка була заснована Реріхом у США в 1921 році, – Інститут об’єднаних мистецтв у Нью-Йорку.

Потім було створене Об’єднання художників «Палаюче серце» в Чикаго.

У вересні 1922 року засновано Міжнародний центр мистецтв «Вінець світу». Центр був пов’язаний своєю діяльністю з багатьма країнами різних частин світу, влаштовував численні виставки в музеях, галереях й університетах США, проводив сотні лекцій.

У 1923 році в Нью-Йорку був відкритий Музей М. К. Реріха.

«День його починався дуже рано – він вставав о 5-й годині ранку й приступав до роботи над картинами. Якщо ж були інші завдання, він включався в життя поточного дня. Треба відзначити, що Микола Костянтинович не квапився, не метушився, завжди працював розміреним темпом. Наприклад, коли він писав, то писав повільно, але думка його була так гармонійно поєднана зі швидкістю писання, що він викладав закінчену думку без будь-якого виправлення…

У нього, так само як в Олени Іванівни, не було світського життя, це життя їх зовсім не цікавило, тому вони не витрачали часу марно. З самого ранку й до пізнього вечора їхній день був зайнятий корисною роботою. Вдень були зустрічі, які входили в орбіту громадського життя батька; він робив також свої записи, у перерві слухав музику – це його освіжало – і потім до пізнього вечора продовжував свою роботу. І як завжди його день був зайнятий активною творчою діяльністю…»

Так згадував Святослав Миколайович Реріх про свого батька.

З появою Музею М. К. Реріха в Нью-Йорку і роботою виставок його картин з’являється матеріальна можливість для організації експедиції в Індію. Здійснення цієї заповітної мети стає можливим у листопаді 1923 року. Фінансована згаданими вище культурними організаціями, заснованими М. К. Реріхом у США, експедиція стартувала із США під американським прапором, а далі через Францію сім’я Реріхів морським шляхом прямує в Індію.

З Бомбея, куди спочатку прибула сім’я Реріхів, була зроблена подорож країною: з півдня на північ – до Гімалаїв. Із Дарджилінга вони переїхали в гірське князівство Сиккім. Там, подорожуючи караванними стежками, серед природи дивовижної краси, вони досліджували буддійські монастирі, знайомились із місцевими релігійними вченнями.

Саме в Сиккімі був визначений маршрут основної частини Центрально-Азійської експедиції: Індія – Гімалаї – Тибет – Китайський Туркестан – Алтай – Монголія – Китай – Тибет – Трансгімалаї – Індія.

Щоб організувати цю грандіозну експедицію у вересні 1924 року М. К. Реріху довелося повернутися до Європи та Америки. З молодшим сином Святославом Микола Костянтинович їде до Парижу, потім до Нью-Йорка, де С. М. Реріх залишається керувати діяльністю заснованих батьком культурних організацій як директор Міжнародного центру мистецтв і віце-президент Музею М. К. Реріха.

Потім Микола Реріх повернувся через Європу до Індії та здійснив основну частину Центрально-Азійської експедиції, що тривала з 1925 до 1928 року. Крім художніх завдань експедиція ставила наукові цілі – ознайомитися зі становищем пам’яток старовини Центральної Азії, станом релігій, звичаїв; простежити шлях великого переселення народів, а також вивчити й дослідити незнайомі науці райони Центральної Азії.

«Подорожі були фізично дуже важкими, хоча й дуже цікавими. Коли, Микола Костянтинович прибував на стоянку, то поки розбивали табір, він негайно сідав записувати свої враження. В такий спосіб день у нього ніколи не був втрачений, і завдяки цій чудовій дисципліні він зміг залишити таку багату спадщину»

згадував С. М. Реріх про батька.

Ця унікальна за своїм змістом й труднощами експедиція, яка охоплює подорожі Миколи Реріха, його дружини і старшого сина та їхніх співробітників різними регіонами Індії та інших країн Центральної Азії, є однією з найбільших експедицій ХХ століття. Вона загалом тривала п’ять років. Не зважаючи на найважчі умови, експедиція зібрала винятково цінні колекції з мистецтва, археології, геології, ботаніки та древні рукописи. Результати досліджень і відкриттів, які були зроблені в ході експедиції, вплинули на всю подальшу творчість М. К. Реріха.

Після завершення Центрально-Азійської експедиції в 1928 році сім’я Реріхів оселилася в Індії, в долині Кулу. В цьому ж році для вивчення матеріалів, зібраних під час Центрально-Азійської експедиції в долині Кулу був заснований Інститут гімалайських досліджень «Урусваті» (назва якого в перекладі з санскриту означає «Світло ранкової зорі»).

Роботи було дуже багато. Потрібні були допомога й підтримка. Влітку 1929 року Микола Реріх разом із синами прибув до Америки. Він розраховував на Музей М. К. Реріха в Нью-Йорку і товариства, які діяли в США під його егідою.

За підтримки й співробітництва вчених Індії, Америки та Європи в Інституті «Урусваті» проводилася різноманітна й плідна робота – дослідження стародавнього мистецтва народів Азії, вивчення тибетської медицини, застосування лікарських рослин, проводилися археологічні розкопки, збиралися ботанічні й зоологічні колекції та ін. За планом роботи Інституту в 1934-1935 роках були організовані ще дві експедиції в Маньчжурію та Китай.

У 1929 році в Америці М. К. Реріхом був розроблений проект пакту про охорону художніх і наукових установ та історичних пам’яток, відомий згодом як Пакт Реріха.

“Освітні, художні та наукові заклади, – писалося в ньому, – наукові місії, персонал, власність і колекції таких закладів і місій вважатимуться нейтральними і тому знаходитимуться під заступництвом та шануватимуться воюючими. … Установи, колекції та місії, зареєстровані Пактом Реріха, виставляють розпізнавальний прапор, який надає їм право на особливе заступництво (захист, сприяння та повагу з боку воюючих держав і народів усіх договірних країн”.

М. К. Реріх підняв Знамено, на білому полотні якого було зображено амарантове коло, яке об’єднало у своєму центрі три круга. Три круга утворюють спрямований догори трикутник – символ еволюції у колі вічності; єдність минулого, теперішнього і майбутнього; три неподільні складові Культури: науку, мистецтво і релігію.

Цей символ не був вигаданий художником, а був відомий ще з глибокої давнини. Його можна знайти на стародавніх каменях Монголії, на тамгах Тамерлана, на іконах Богородиці, Сергія Радонезького, Миколи Чудотворця i Архангела Михаїла, у вітражах готичних соборів, на фронтонах буддійських монастирів, на стародавніх печатках і монетах, менгірах Алтаю і Гімалаїв.

 Пакт підтримали всі ті, для кого мир і цінності людської культури були дорогі: Рабіндранат Тагор і Сальвапалі Радхакрішнан, Ромен Роллан і Бернард Шоу, Альберт Ейнштейн, Герберт Уеллс та ін.

Був створений постійний комітет Пакту в Нью-Йорку. Згодом виникли комітети в Парижі і Брюгге. Про Пакт заговорили в Лізі Націй. Прихильники Пакту декілька разів збирали міжнародні конференції.

В 1935 році у Вашингтоні в Білому Домі під головуванням президента США Ф. Рузвельта представниками 21 країни був підписаний Пакт Реріха.

Згодом, Пакт буде покладено в основу конвенції «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту», яку буде прийнято в квітні 1954 року на міжнародній Гаазькій конференції, що проходитиме під егідою ООН. Конвенцію підпишуть представники 56 країн.

У 1936 році, живучи й працюючи в Індії, М. К. Реріх уже передбачав прийдешні трагічні події, які в 1939 році обрушилися на світ другою світовою війною. Всі тривоги й попередження людству Реріх виразив у своїй творчості (зокрема у картинах «Армагедон», «Затемнення», «Сум», «Вежа жаху» та ін.).

Катастрофа насувалася на весь світ, і її тема, витісняючи тему Гімалаїв, починає набирати силу у творах М. К. Реріха. Митець пише статті й робить виступи, в яких виражає непохитну віру в перемогу над фашизмом.

М. К. Реріх влаштовує виставки з продажем картин, організує збір коштів на користь Червоного Хреста.

На кінець сорокових років життя М. К. Реріха підходило до останнього витка. Наступав восьмий десяток. З портретів тих днів на нас дивиться обличчя вже старої, втомленої людини. Під очима – різкі зморшки, сива борода прикриває груди. Але погляд всезнаючий, мудрий і проникливий.

Повільно й важко прогулювався він Наггаром, коли був вільний від роботи. Зустрічні люди зупинялися, кланялися, шанобливо притискаючи руки до грудей. Його тут багато хто знав. Знали всю його сім’ю. Їх поважали й любили. Одні називали його Ріші (мудрець), а інші – Махаріші (великий мудрець) і приходили дивитися на його картини.

«Микола Костянтинович завжди думав, – напише про нього Святослав Реріх, – що зрештою головне завдання життя – це самовдосконалення. Мистецтво або які-небудь інші творчі досягнення можуть бути дуже великими, але в центрі уваги усього залишається життя самої людини, її особистість. Він вважав, що його творче життя, його мистецтво – це тільки помічники самовдосконалення. Він завжди працював над самим собою насамперед. Він хотів здійнятися над тим, ким він був, і закінчити своє життя більш досконалою людиною. І це йому вдалося. Він став зовсім особливою людиною, людиною мудрих, чудових особистих якостей».

Обставини й досягнення його життя були дивовижними. На останньому витку Реріх підводив їм підсумок і говорив про це картинами. Він повторив ті сюжети, які відіграли в його житті головну, а можливо й вирішальну роль – «Заклик», «Вісник», «Скарб похований», «Переможці скарбів», «Дівчина снігів», «Звістка Шамбали»…

Індія входила в завершальний етап своєї боротьби за незалежність. У країні спалахнула кривава міжусобна війна на релігійному ґрунті між індусами і мусульманами. Різанина тривала довго, то вщухала, то знову набирала силу. Ця трагедія вразила М. К. Реріха в саме серце. Він зліг.

13 грудня 1947 року М. К. Реріх відійшов у вічність. На мольберті залишилася незакінченою картина. Вона називалася «Наказ Учителя». На схилі гори, де було розкладене кремаційне багаття, згодом поставили камінь сірого граніту із написом: «Тіло Махаріші Миколи Реріха, великого друга Індії було віддане вогню на цьому місці…».