Емоційна саморегуляція: систематизація базових понять на підставі їх семантико-етимологічного аналізу

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

У науці загальновідомим є положення про те, що будь яке дослідження повинно починатися з формування понятійного апарату, тобто чіткого визначення основних понять, за допомогою яких описуватиметься досліджувана реальність. Якщо вести мову про дослідження феномену емоційної саморегуляції в психології, то слід констатувати наявність великої кількості визначень і тлумачень цього феномену та розмаїття застосовуваних термінів, наприклад: саморегуляція емоцій (емоційна саморегуляція), саморегулювання емоцій, самоуправління емоціями (управління власними емоціями), самокерування емоціями (керування власними емоціями),

самоконтроль емоцій (емоційний самоконтроль). Така ситуація стосується не тільки емоційної саморегуляції але й взагалі психічної саморегуляції (вольової, потребово-мотиваційної, пізнавальної, поведінкової, моральної).

Від того, наскільки чітко буде окреслений зміст базових понять при описанні досліджуваної реальності та визначені логічні співвідношення між цими поняттями, залежатиме чіткість і зрозумілість подальшого викладення матеріалу дослідження.

Дослідження і публікації, в яких започатковано розв’язання проблеми.

Спроби визначити і розмежувати поняття, якими позначається феномен саморегуляції психічних явищ, зроблені в працях Н. М. Пейсахова [8], Ю. А. Цагареллі [9], В. П. Бояринцева [2]. Детальний аналіз цих праць зроблений М. Й. Боришевським [1, с. 1-15]. У проведеному ним теоретичному дослідженні показано існуючі точки зору на розуміння понять «саморегуляція», «саморегулювання», «самоуправління», «самоорганізація» і «самоконтроль», окреслено конструктивні здобутки та існуючі проблеми в визначенні та систематизації цих понять. Обґрунтована необхідність чіткого змістового визначення і диференціювання використовуваних понять, яке, в той же час, не повинно бути надто жорстким. Так, ми погоджуємося з М. Й. Боришевським, що недоцільно навантажувати відносно самостійним психологічним змістом різні граматичні форми одного й того ж поняття. Зокрема, йдеться про точку зору В. П. Бояринцева [2], який вбачає суттєві змістові відмінності між поняттями «саморегуляція» і «саморегулювання» [1, с. 6]. 

Провівши аналіз і зіставлення думок різних авторів, М. Й. Боришевський вказує на труднощі однозначного вирішення питання про встановлення жорсткої ієрархії у співвідношенні понять самоорганізація, самоуправління, саморегуляція. На його думку, труднощі зумовлюються тим, що: 1) ці поняття мають відношення до багатьох явищ різної природи, ступеня складності, використовуються у найрізноманітніших галузях знань; 2) асоціації з використанням поняття у повсякденному житті ускладнюють строго наукове оперування поняттями [1, с. 10].

Підсумовуючи порівняльний аналіз понять самоорганізація, самоуправління і саморегуляція, М. Й. Боришевський пропонує власну їх інтерпретацію: «…Поняття «самоорганізація» відображає перш за все результат певної самоактивності; два інших поняття: «самоуправління», «саморегуляція» означають передусім процес. Поняттям «самоуправління» доцільно оперувати при розгляді самоактивності на рівні групи, колективу, класу. Поняттям «саморегулювання», виходячи з його змісту, а також відповідно до існуючих традицій, його використання в науковій та науковопопулярній літературі, доцільно позначати явища самоактивності на рівні особистості, а також при описанні систем більш низького рівня організації» [1, с. 11-12].

Нерозв’язана частина загальної проблеми.

Нам дуже подобається позиція М. Й. Боришевського, що при виборі терміну в якості наукового поняття необхідно враховувати традиції, які склалися в використанні певних понять, наявність звичних ідіоматичних висловів, необхідність дотримання існуючих мовних норм [1, с. 11]. На нашу думку, саме цей напрям при аналізі та визначенні понятійного апарату, яким описується феномен психічної саморегуляції, в т. ч. емоційної саморегуляції, є недостатньо дослідженим у психологічній літературі. 

Ми виходимо із того, що слова і терміни виникають не випадково, мають свою історію і несуть в собі певну ідею, яка становить їхній сенс. Для того, щоб глибше зрозуміти певний термін, необхідно пізнати його історію та походження. Тому, вважаємо за доцільне здійснити семантичний аналіз поняття «емоційна саморегуляція» та споріднених із ним термінів на підставі їх етимологічного дослідження.

Мета статті: поглибити розуміння змісту базових понять, що стосуються емоційної саморегуляції особистості, та взаємозв’язків і співвідношень між ними шляхом семантичного аналізу на підставі етимологічного дослідження.

МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Для досягнення поставленої мети нами проведено теоретичне дослідження наукових публікацій, присвячених проблемі визначення понятійного апарату стосовно емоційної саморегуляції, та мовознавчої довідкової літератури. При цьому ми використовували системний та культурно-історичний підходи і теоретичні методи, такі як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

РЕЗУЛЬТАТИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ

У понятті «емоційна саморегуляція», яким позначається певний психологічний феномен, провідним є слово «саморегуляція», адже саме на нього припадає основне смислове навантаження цього терміну. Друге слово «емоційна» є уточнюючим, оскільки обмежує перше рамками емоційної сфери, тобто вказує на те, що саморегуляція стосується емоційних явищ. Тому, спочатку проаналізуємо термін «саморегуляція».

Семантичний аналіз терміну «саморегуляція»

Слово «саморегуляція» складається із двох основних частин «само-» і «регуляція». Остання частина позначає саме явище, а перша вказує на те що воно відбувається в певній системі завдяки внутрішнім силам і механізмам. Оскільки ми говоримо за емоційну саморегуляцію особистості, в контексті нашої статті цією системою є особистість, а саморегуляція здійснюється в її емоційній сфері власними внутрішніми силами особистості – регуляція особистістю власних емоційних явищ.

Іменник «регуляція» і утворене від нього дієслово «регулювати» та однокорінні слова, такі як: регулятор, регулювальний, регулюючий, регулятивний, регуляторний, – мають свої аналоги в інших мовах, наприклад: російське регулировать, білоруське регуляваць, польське regulować, чеське regulovati тощо. Ці слова є запозиченням із німецької мови; німецьке regulíeren «регулювати» походить від пізньолатинського regulo «регулюю, влаштовую, навчаю», пов’язаного з латинським rēgula «норма, правило», а останнє, пов’язано з латинським rego «керую, направляю» [5, с. 45]. Звідси виходить, що дієслово «регулювати» означає приведення чогось у відповідність до певних норм і правил. Синонімами до нього є дієслова «керувати» (керувати емоційними явищами), «направляти» (направляти емоційні явища в певне русло, в певний напрямок). Спорідненим до останнього є, також, слово «управляти» (управляти емоціями). А іменники «регуляція», «керування», «управління» позначають сам цей процес як окремий феномен. Слово «регулювання» позначає дію, здійснення процесу регуляції.

Дієслова «направляти» і «управляти» близькі з дієсловом «правити» і мають кореневий зв’язок з іменником «правило», тобто означають скеровувати щось до певних правил. Іменник «правило» бере свої витоки від праслов’янського pravъ [4, с. 550-551].

Дієслово «керувати» має своїми аналогами російське кировать «керувати; повертати; працювати; торгувати», білоруське кіраваць «керувати; показувати напрямок» і є запозиченням із польської мови; польське kierować, як і словацьке [karowat’, kärowat’, kerowat’], що також

означають керувати, показувати напрямок, походить від нововерхньонімецького kehren «керувати; показувати напрямок» (середньоверхньонімецьке, давньоверхньонімецьке kēren, давньоверхньонімецьке kēran, chērren), спорідненого з дієсловом keisa «високо нести, підноситись, видаватись чимсь» [3, с. 426]. Звісно, що для того, щоб керувати якимось процесом чи ситуацією, показувати напрямок комусь чи чомусь, треба бачити процес чи ситуацію всю цілком, бачити контекст, в якому вона відбувається, та можливі перспективи її розвитку. Цього можна досягнути, лише будучи над ситуацією, спостерігаючи її з певної висоти, що й відображено в етимології досліджуваного слова.  

Синонімом слова керувати в сучасній мові є слово управляти (рос. управлять, руководить) – спрямовувати, вести щось у відповідності з певними правилами. Значення слова «керувати», які нам подає етимологічний аналіз, відображені і в тлумачному словнику сучасної української мови [7, с. 828].

Таким чином, слова «регулювати», «управляти», «керувати» відрізняються між собою своїм походженням. Перше походить від латинського кореня, друге – від праслов’янського, а третє – від давньонімецького. Але вони є синонімічними поняттями, оскільки позначають різні грані одного й того ж явища (процесу): змінювати, приводити якийсь процес чи стан у відповідність до певних правил і норм (регулювати, управляти); задавати процесу певний напрямок, верховодити явищем у відповідності до обраної мети (керувати, скеровувати). Інакше кажучи, поняття «керувати» відображає стратегічний або цільовий («для чого?», у відповідності з якою метою здійснюється вплив на явище) аспект процесу, а поняття «регулювати», «управляти» – тактичний («як?», у відповідності з якими правилами здійснюється вплив на явище). 

Звідси випливає висновок: при описі психологічних явищ регуляції та саморегуляції поняття «регулювати», «управляти» доцільно застосовувати, коли йде мова про те, як здійснюється цей процес, а поняття «керувати» – коли йде мова про те, для чого він здійснюється.

Терміни «регуляція» і «управління», будучи близькими за суттю, різняться за формою, що відобразилося не лише в їхньому написанні, але й в звичних способах використання їх в українській мові, на що звертає увагу М. Й. Боришевський [1, с. 11]. Тобто, вони є синонімами, які позначають один процес, але на рівні різних систем: поняття «регуляція» більше призвичаєне до внутрішньоосибистісних і внутрішньоорганізменних процесів, а «управління» – до соціальних систем. Виходячи із цього, стосовно емоційної сфери більш коректно вживати термін «регуляція».

Термін «керування» може бути однаково застосований до різних систем (керувати можна і колективом, і власними емоціями та поведінкою), але цей термін не дуже звично звучить із префіксом «само-». Він більш пристосований до позначення суб’єкт-суб’єктної чи суб’єкт-об’єктної взаємодії, тобто висвітлює регуляторні (управлінські) процеси як взаємодію ієрархічних систем: вищої – тієї, яка скеровує, задає напрямок, і нижчої – тієї, яка слідує (активно чи пасивно) в цьому напрямку. Це й же аспект відображають поняття «регуляція» і «управління», якщо вони застосовуються без приєднання до них префіксу «само-».

Деякі автори (Г. А. Собієва, Н. І. Кувшинов, А. С. Линда) в якості синоніму терміну «саморегуляція», нарівні з ним, вживають термін «самоконтроль», що зазначено, зокрема, в дослідженні Г. С. Нікіфорова [6, с. 25]. Або ж розуміють самоконтроль як довільне пригнічення зовнішньої емоційної експресії, як збереження повної зінтегрованості поведінки людини, незважаючи на значні вегетативні зрушення при сильних емоціях, або ж як здатність панувати над своїми почуттями, не піддаватися впливам настрою та емоційних імпульсів, бути стійким до фрустрації (A. T. Jersild, 1971), тобто як ланцюг внутрішніх регуляційних процесів, на що звертається увага в праці M. Kofta[10, c. 9-12]. Щоб визначити, наскільки є виправданим таке застосування поняття «самоконтроль», проведемо дослідження етимології і семантики цього слова.

«Контроль» (однокорінними з ним словами є: «контролер», «контролювати») та його аналоги в інших мовах: російське контроль, білоруське кантроль, польське, чеське, словацьке kontrola, болгарське контрол(а), – є запозиченням із французької мови; французьке contrôle є результатом спрощення давнішого contrerole, що в буквальному розумінні означає «зворотній, протилежний, подвійний рахунок», утвореного з префікса contre- «проти-» та іменника role «список, перелік, реєстр» [3, с. 558].

У сучасній українській мові це слово означає перевірку, облік діяльності кого-, чого-небудь, нагляд за кимось, чимось; цензуру [7, с. 884].

Перевірка, облік, нагляд можливі на основі зворотного зв’язку між діючою і контролюючою інстанціями, коли діюча інстанція сигналізує (звітує) контролюючій про особливості перебігу власної діяльності. Завданням же контролюючої інстанції є зіставлення актуального стану діяльності з належним, тобто тим, який має бути відповідно до певного переліку (реєстру) норм, правил, завдань і цілей. Іншими словами, порівнює дійсне з бажаним. Таким чином, сучасне значення і етимологія слова «контроль» зберігають внутрішню логічну єдність. І ми погоджуємося з Г. С. Нікіфоровим, який, спираючись на праці В. В. Чебишевої, Л. Б. Ітельсона, А. Я. Арета, наполягає на необхідності змістового розрізнення понять «саморегуляція» й «самоконтроль» і говорить, що функція останнього «має перевірочний характер і полягає в установленні ступеня відповідності між еталоном і контрольованої складової» [6, с. 26].

Порівнюючи семантику слів «контроль» і «регуляція», ми бачимо, що поняття «регуляція» за своїм змістом є більш ширшим, оскільки процес, який ним позначається, передбачає певний вплив на явище з метою його приведення до певних норм. А процес, який позначається поняттям «контроль» цього впливу не передбачає, а лише полягає в спостереженні за явищем і відстежуванні відхилень від заданих норм. Звичайно, що регуляція без контролю відбуватися не може, він є складовою частиною регуляторного механізму, однією із ланок системи регуляції. Тобто, поняття «контроль» є підпорядкованим поняттю «регуляція». Це означає, що застосовувати його як синонім, нарівні із останнім, з точки зору логіки, некоректно. Про самоконтроль можна говорити лише як про складову частину саморегуляції, адже він необхідний для того, щоб при виявленні відхилень від бажаного могли включитися корегуючі регуляторні впливи, а сам по собі, як самоціль, він втрачає сенс і доцільність. Вказівку на таке співвідношення понять «самоконтроль» і «саморегуляція» знаходимо і в праці Г. С. Нікіфорова [6, с. 19-20].

Визначення норм і правил, у відповідність до яких будуть приводитись емоційні явища у випадку емоційної саморегуляції, можна позначити терміном «емоційне самопрограмування», а зміну власних емоційних явищ згідно визначених норм – терміном «емоційна самокорекція». Таким чином, саморегуляція складається із трьох основних компонентів:

1. самопрограмування,
2. самоконтролю,
3. самокорекції.

Ці процеси є функціонально взаємозв’язаними між собою, а поняття, якими вони позначаються, охоплюються більш ширшим поняттям «саморегуляція».

Стосовно проведеного нами семантичного аналізу на підставі етимологічного дослідження понять можна зауважити, що він є не стільки психологічним, скільки лінгвістичним, і був би більш доцільним в галузі мовознавства, а не в психології. З цим можна погодитися, але є одна досить суттєва обставина, пов’язана з особливістю дослідження психічної реальності. Вона полягає в тому, що психічні явища поки що не дані нам в безпосереднє об’єктивне пізнання, і їх дослідження є в значній мірі суб’єктивним. Осмислення психічної реальності та формування наукового знання про неї опосередковане мовою. І чим краще ми будемо розуміти зміст слів, які використовуємо, тим більш точно зможемо підібрати відповідні терміни для описання цієї реальності, яка відкривається нам через суб’єктивне сприймання. І тут буде доречним згадати закономірність, відому нам із психології сприймання, яка полягає в тому, що вирізнення в континуумі реальності окремих явищ та свідоме сприйняття їх дуже залежить від того, чи є в свідомості людини, відповідні поняття. Із цього випливає, що краще розуміння понятійного апарату допомагатиме пізнанню психічної реальності, і зокрема, емоційної саморегуляції, якій присвячена ця стаття.

Висновки

1. Для описання психологічного феномену «емоційної саморегуляції» можуть бути використані такі базові поняття: саморегуляція, регуляція, керування. Вони позначають одне й те ж явище, але у своєму змісті відображають його різні боки. Поняття «саморегуляція» означає  внутрішню активність системи, спрямовану на приведення внутрішньосистемних явищ до певних правил і норм. Емоційна саморегуляція – внутрішня активність особистості, спрямована на приведення емоційних явищ до певних правил і норм. Поняття «регуляція емоцій» в даному контексті означатиме те ж саме, але воно вже передбачає наявність суб’єкта регуляторного процесу, яким є особистість, і об’єкта регуляторних впливів – емоційних явищ. Тобто розкриває емоційну саморегуляцію як процес ієрархічної взаємодії двох систем: особистості та підпорядкованої їй системи емоційних явищ. Поняття «керування емоціями» також передбачає наявність суб’єкта і об’єкта та розкриває ієрархічний аспект регуляторного процесу. Але, на відміну від попередніх понять, означає не просто підпорядкування емоцій правилам і нормам, а акцентує нашу увагу на наявності певної мети, до якої спрямовуються емоційні явища і заради якої здійснюється регуляторний вплив на них. Воно розкриває цільовий або смисловий аспект регуляторного процесу.
2. Поняття «самоконтроль» є підпорядкованим поняттю «саморегуляція», являючись одним із компонентів процесу саморегуляції, нарівні з такими процесами як самопрограмування і самокорекція. Тобто, в процесі саморегуляції можна виділити три складові: самопрограмування, самоконтроль і самокорекція.

Перспективи подальших досліджень.

Наступним етапом може бути дослідження семантики і систематизація понять, за допомогою яких у психології описуються емоційні явища. На нашу думку, таке дослідження історичних витоків і змісту цих понять дасть змогу більш чітко окреслити і диференціювати емоційну реальність, якою є для нас емоційна сфера особистості. А це, в свою чергу, допоможе краще уявити і зрозуміти механізми емоційної саморегуляції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Боришевський М. Й. Моральна саморегуляція поведінки особистості: понятійний апарат / Інститут психології АПН України. – К., 1993. – 24 с.
2. Бояринцев В. П. Некоторые методологические и методические проблемы саморегуляции поведения и деятельности человека в зависимости от свойств нейро- и психодинамики // Проблемы психологии и психофизиологии активной саморегуляции личности. – Свердловск, 1981. – С. 49-53.
3. Етимологічний словник української мови. У 7 т. Т. 2: Д – Копці. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. Уклад.: Б. В. Болдирєв та ін. – К.: Наукова думка, 1985. – 571 с. – (Словники України).
4. Етимологічний словник української мови. У 7 т. Т. 4: Н – П. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. Уклад.: Б. В. Болдирєв та ін. Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. – К.: Наукова думка, 2003. – 656 с. – (Словники України).
5. Етимологічний словник української мови. У 7 т. Т. 5: Р – Т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. Уклад.: Б. В. Болдирєв та ін. – К.: Наукова думка, 2006. – 704 с. – (Словники України).
6. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 191 с.
7. Новий тлумачний словник української мови. У 3 т. Т. 1: А–К. / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – Видання друге, виправлене. – К.: Вид-во “Аконіт”, 2006. – 928 с.
8. Пейсахов Н. М. Система понятий теории психологического самоуправления // Теоретические и прикладные исследования психической саморегуляции. – Казань, 1982. – С. 5-8.
9. Цагарелли Ю. А. Процессы самоорганизации, самоуправления и саморегуляции // Теоретические и прикладные исследования психической саморегуляции. – Казань, 1982. – С. 11-13.
10. Kofta M. Samokontrola a emocje. – W.: PWN, 1979. – 375 s.