Психодіагностичний інструментарій комплексного дослідження емоційної саморегуляції особистості

Резюме. Стаття присвячена проблемі емоційної саморегуляції особистості. На підставі теоретичного дослідження наукової літератури описано три основні рівні механізмів емоційної саморегуляції особистості: несвідомий, свідомий вольовий, свідомий смисловий. Відповідно до цих рівнів запропоновано систему комплексної психодіагностики емоційної саморегуляції як сутнісної характеристики особистості.

Ключові слова: емоційна саморегуляція, механізми емоційної саморегуляції, рівні емоційної саморегуляції особистості, психодіагностичний інструментарій.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Постановка загальної проблеми та її зв’язок із важливими практичними завданнями.

Виконуючи різні функції, емоції можуть або покращувати, або погіршувати ефективність людської діяльності, що показано в дослідженні О. А. Конопкіна [9]. Залежно від своїх характеристик, емоції також сприяють або перешкоджають налагоджуванню соціальних стосунків людини. Враховуючи зазначене, ми розглядаємо здатність до свідомої емоційної саморегуляції як один із найважливіших компонентів становлення зрілої особистості. У зв’язку із цим постає питання психологічного дослідження здатності до емоційної саморегуляції як однієї із характеристик особистості. Таке дослідження є важливим не тільки при психологічному та психофізіологічному відборі кандидатів на деякі види професійної діяльності, а також і в медичній практиці, оскільки емоційні переживання відіграють провідну роль у виникненні психосоматичної патології та впливають на перебіг усіх захворювань людини.

На нашу думку, дослідження особливостей емоційної саморегуляції як особистісної характеристики в людей, які страждають на різні захворювання, дасть змогу виявити кореляції між окремими видами психосоматичної патології та рівнем сформованості в людини механізмів свідомої емоційної саморегуляції. Також знання про ресурс особистості хворого в плані емоційної саморегуляції дає змогу більш диференційовано будувати тактику психотерапевтичної допомоги.

Дослідження і публікації, в яких започатковано розв’язання проблеми.

У психологічній літературі емоційна саморегуляція особистості розглядається як складний багаторівневий феномен, описано також велику кількість методів і методик практичного здійснення емоційної саморегуляції.  

Так, В. Л. Марищук пропонує власний метод саморегуляції емоційного стану на спортивному змаганні, який базується на формуванні та швидкій реалізації в потрібний момент стійких звичок самоконтролю та навиків довільного подолання зовнішніх проявів напруженості, що реалізуються на ідеомоторній основі [12]. Є. П. Щербаков показав, що серед спортсменів є особи, які мають велику потребу в прийомах активної саморегуляції свого емоційного стану [23]. 

Що ж стосується систематизації та класифікації методів емоційної саморегуляції, то з цього питання є декілька опублікованих версій. Так, Г. Д. Горбунов пропонує класифікацію способів саморегуляції передстартових емоційних станів на підставі врахування об’єктів свідомості, тобто в залежності від того, на чому зосереджена свідома увага спортсмена [3]. На наш погляд, ця класифікація є досить цілісною, але виділяє лише один аспект явища емоційної саморегуляції й тому є недостатньо повною.

Л. П. Гримак детально розглядає загальні механізми саморегуляції та, зокрема, їх застосування для подолання різноманітних тяжких емоційних станів. Він виділяє такі рівні саморегуляції за механізмом її здійснення: 1) інформаційно-енергетичний – регуляція рівня психічної активності організму за рахунок інформаційноенергетичного притоку (сюди відносить реакцію «відреагування», катарсис, зміну притоку нервової імпульсації, ритуальні дії); 2) емоційно-вольовий рівень саморегуляції життєдіяльності (самосповідь, самопереконання, самонаказ, самонавіювання, самопідкріплення); 3) мотиваційний – саморегуляція мотиваційних складових життєдіяльності особистості (неопосередкована і опосередкована); 4) особистісний – самокорегування особистості (самоорганізація, самоствердження, самодетермінація, самоактуалізація, самовдосконалення «містичної свідомості». Основним способом саморегуляції він вважає спілкування людини з самою собою, яке може відбуватися в двох основних умовах: у стані неспання та на фоні змінених станів свідомості [4]. 

В. І. Розов виділяє декілька груп методів емоційної саморегуляції: 1) фізичні та фізіологічні (антистресове харчування, фіторегуляція, фізична підготовка); 2) психофізіологічні (адаптивне біоуправління з біологічним зворотним зв’язком, прогресивна м’язова релаксація, аутогенне тренування, систематична десенсибілізація, різноманітні дихальні техніки, тілесно орієнтовані техніки, медитація); 3) когнітивні (нейро-лінгвістичне програмування, когнітивні та раціонально-емотивні техніки А. Бека й А. Елліса, методи саногенного і позитивного мислення, парадоксальна інтенція); 4) особистісні (метод психосинтезу субособистостей Р. Асаджіолі, гештальт-техніки усвідомлення потреб, особистісна самоорганізація часу життя; 5) методи оптимізації сну і аналізу сновидінь (гештальттехніки, онтопсихологічні техніки, техніки усвідомлених сновидінь) [19].

Дві останні класифікації є більш повними, охоплюють велику кількість різних методів і, можливо, в практичному плані є зручними. Але, на нашу думку, вони недостатньо коректні в теоретичному плані, оскільки в них не дотримано принцип єдності критерію для всієї класифікації, внаслідок чого при виділенні підгруп відбувається змішування понять, які відносяться до різних психологічних регістрів. Зокрема, прирівнюються поняття, що позначають окремі види психічних і соматичних процесів (інформаційно-енергетичні, фізичні, фізіологічні, психофізіологічні), окремі психічні сфери (емоційну, вольову, мотиваційну, когнітивну) та інтегративне поняття особистості, яке в сучасній психології не має єдиного загально визнаного визначення та представлене великою сукупністю концепцій різного роду. В зв’язку із зазначеним, ці класифікації не мають внутрішньої цілісності та категорійно-понятійної чіткості.

Невирішена частина загальної проблеми.

Здатність до саморегуляції поведінки С. Д. Максименко називає сутнісною ознакою особистості [10, с. 48]. Аналогічно і здатність до емоційної саморегуляції емоцій можемо назвати сутнісною характеристикою особистості. Дослідивши літературу, присвячену емоційній саморегуляції та психодіагностичним дослідженням, ми бачимо проблему в тому, що на даний час не розроблена психодіагностична система, яка б давала змогу різнобічного та багаторівневого дослідження емоційної саморегуляції як характеристики конкретної особистості.

Метою статті є розробка психодіагностичної системи комплексного дослідження особливостей емоційної саморегуляції в конкретної особистості.

РЕЗУЛЬТАТИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ

Методика та організація дослідження.

Для досягнення поставленої мети нами проведено теоретичне дослідження наукових публікацій, присвячених емоційній саморегуляції особистості. При цьому ми використовували системний підхід і теоретичні методи, такі як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, моделювання.

Рівнева структура емоційної саморегуляції особистості.

Емоційна саморегуляція як окрема здатність особистості подібно до інших здатностей у різних суб’єктів може мати різний ступінь розвитку. В нашому дослідженні ми прагнемо сформувати психодіагностичну систему, яка б дозволяла досліджувати різні рівні розвитку здатності до саморегуляції. Для цього перш за все необхідно розглянути систему емоційної саморегуляції особистості, яка має декілька рівнів. Беручи до уваги вказівку Н. В. Наумчика про те, що існують несвідомий і свідомий рівні психічної саморегуляції [13], можемо виділити два основні рівні емоційної саморегуляції особистості: 1) несвідома емоційна саморегуляція та 2) свідома емоційна саморегуляція.

С. Д. Максименко вказує на три послідовні етапи становлення саморегуляції поведінки в системі інтеграції особистості: 1) базальна емоційна саморегуляція; 2) вольова саморегуляція; 3) смислова, ціннісна саморегуляція. При цьому зазначає: «…Попередні ланки не зникають в процесі становлення, вони стають допоміжними і другорядними, але продовжують існувати. Якоюсь мірою правильним буде говорити, що переважання певних механізмів саморегуляції поведінки слід розглядати як показник рівня розвитку інтегративних процесів особистості» [10, с. 49]. 

Базальна емоційна саморегуляція забезпечується неусвідомлюваними механізмами, що працюють незалежно від бажання людини, і сенс їхньої роботи полягає в забезпеченні психологічно комфортного і стабільного стану внутрішнього світу. Вольова і смислова саморегуляції стосуються свідомого рівня. Вольова базується на вольвому зусиллі, яке спрямовує поведінкову активність у потрібному напрямку, але не знімає внутрішнє протистояння мотивів і не забезпечує стану психологічного комфорту. Смислова грунтується на механізмі смислового зв’язування, що полягає в осмисленні та переосмисленні існуючих цінностей і породженні нових життєвих сенсів. Завдяки такій свідомій перебудові особистістю структури власної ціннісної сфери розв’язується внутрішній мотиваційний конфлікт, знімається психічна напруженість, і гармонізується внутрішній світ особистості [10, с. 48-49]. В нашому розумінні, свідома вольова саморегуляція базується на розсудково-дієвій основі та має директивний характер, а смислова – на емпатійно-розуміючій основі та має недирективний характер.

Так само і Н. В. Наумчик, посилаючись на працю Б. В. Зейгарник і співавторів [7], виділяє вольову та рефлексивно-смислову форми свідомої саморегуляції. Остання спрямована на гармонізацію мотиваційної сфери, аналіз, перебудову та породження нових сенсів [13].

Аналогічно до викладеного вище можемо виділити три рівні емоційної саморегуляції особистості:

1. несвідома емоційна саморегуляція;
2. свідома вольова емоційна саморегуляція;
3. свідома смислова емоційна саморегуляція.

Ці рівні є онтогенетичними етапами становлення системи механізмів емоційної саморегуляції людини. Домінування того чи іншого рівня можна розглядати як показник розвитку емоційно-інтегративних функцій свідомості людини.

Перший рівень емоційної саморегуляції забезпечується механізмами психологічного захисту, що діють на рівні підсвідомості та спрямовані на те, щоб огородити свідомість від неприємних, травмуючих переживань пов’язаних із внутрішніми та зовнішніми конфліктами, станами тривоги й дискомфорту. Це особлива форма переробки травмуючої інформації, система стабілізації особистості, що проявляється в усуненні або зведенні до мінімуму негативних емоцій (тривоги, угризіння совісті) [18, с. 13, 16]. Тут виділяють такі механізми, як: заперечення, витіснення, пригнічення, ізоляція, проекція, регресія, знецінювання, інтелектуалізація, раціоналізація, сублімація та інші. На сьогоднішній день їх описано понад два десятки, але ще й досі немає єдності думок стосовно того скільки механізмів психологічного захисту є в людини.

Другий рівень – свідома вольова емоційна саморегуляція. Вона спрямована на досягнення комфортного емоційного стану за допомогою вольового зусилля. Сюди ж відноситься вольовий контроль зовнішніх проявів емоційних переживань: психомоторних та вегетативних. Більшість методів і методик емоційної саморегуляції, описаних у літературі, відносяться саме до цього рівня. Це такі методи, як: сугестивні (аутотренінг та інші види самонавіювання й самогіпнозу), прогресивна м’язова релаксація за Джекобсоном, релаксація на основі біологічного зворотного зв’язку, дихальні вправи, переключення уваги на фактори, що відволікають від неприємних переживань, активізація приємних спогадів, психотехніки на основі візуалізації, емоційна розрядка через фізичну активніть, працю, вольовий вплив безпосередньо на почуття – пригнічення їх або активізація, відреагування емоцій назовні через крик, сміх або плач (катарсис) та інші [див., наприклад: 16; 17;20].

При цьому свідома воля спрямована не на розв’язання потребовомотиваційного конфлікту, що лежить у основі емоційного дискомфорту, а на трансформацію його суб’єктивних та об’єктивних проявів. Тому, за своєю суттю цей рівень емоційної саморегуляції є симптоматичним, а не етіологічним, оскільки трансформуючий вплив здійснюється не на причини емоційного дискомфорту, а на психологічні та психофізіологічні механізми його проявів. Ця особливість є спільною для свідомої вольової та для несвідомої емоційної саморегуляції. Кардинальна відмінність між ними полягає лише в тому, що одна здійснюється на свідомому рівні, а інша на підсвідомому. Проте жорсткої межі між цими двома рівнями немає, оскільки вольові регулятивні дії, що спочатку здійснюються за участю свідомості, автоматизуючись, можуть переходити на підсвідомий рівень здійснення.

Третій рівень – свідома смислова (ціннісна) емоційна саморегуляція – являє собою якісно новий спосіб вирішення проблеми емоційного дискомфорту. Вона спрямована на усунення його причин – на розв’язання внутрішнього потребовомотиваційного конфлікту, що досягається шляхом осмислення й переосмислення власних потреб і цінностей та породження нових життєвих сенсів. Вищим аспектом смислової саморегуляції є саморегуляція на рівні екзистенційних потреб і сенсів, що, на нашу думку, являє найбільш глибинний і, в той же час, найбільш вищий рівень саморегуляції, доступний людині на сучасному етапі її розвитку.

Для здійснення емоційної саморегуляції на цьому рівні необхідне вміння чітко мислити, розпізнавати й описувати за допомогою мови найтонші відтінки власних емоційних переживань, усвідомлювати власні потреби, що стоять за почуттями та емоціями, розуміти значення емоцій, знаходити сенс навіть у неприємних переживаннях та скрутних життєвих обставинах. Ці перераховані вміння відносяться до компетенції особливої інтегративної розумової діяльності, що інтенсивно досліджується в науці протягом останніх дестиліть і отримала назву «емоційний інтелект (емоційна розумність)» [1; 2; 6; 8; 11; 21; 22; 24; 25; 26]. До основних функцій емоційного інтелекту відносять: емоційну обізнаність, довільне керування власними емоціями, здатність до самомотивації, емпатію та розуміння емоційних переживань інших людей і керування емоційним станом інших людей.

Звертаючись знову до цитованої вище думки С. Д. Максименко стосовно переважання певних механізмів саморегуляції поведінки, що є показником рівня розвитку інтегративних процесів особистості, можна сказати, що й розглянуті нами три рівні механізмів емоційної саморегуляції також можуть бути в різному ступені та в різному співвідношенні представлені в функціонуванні різних особистостей. І саме це можна розглядати як індивідуальні особливості емоційної саморегуляції особистості.

Структурні рівні емоційної саморегуляції особистості як предмет психодіагностики

При дослідженні першого рівня емоційної саморегуляції йде мова про виявлення підсвідомих механізмів психологічного захисту, що переважають у досліджуваної особистості. Адже в кожної людини в процесі її індивідуального розвитку формується своя система механізмів захисту, до яких вона найчастіше вдається. 

Психодіагностика підсвідомих механізмів є доволі складною, оскільки досліджуваному нелегко вивести їх на свідомий рівень. Тому, дізнатися про те, які ж механізми психологічного захисту переважають у досліджуваного, практично неможливо шляхом простого психологічного інтерв’ю. Тут потрібно застосувати специфічні психоаналітичні методи, але для того, щоб отримати з їхньою допомогою достовірні результати, дослідник має пройти багаторічну психоаналітичну підготовку під керівництвом досвідченого психоаналітика.

Щоб, усе ж таки, скласти загальне уявлення про систему підсвідомих  механізмів емоційної саморегуляції особистості, можна використати методику виявлення психологічних захистів Келлермана–Плутчика [18, с. 217-222]. Ця методика являє собою опитувальник із 97 пунктів і дозволяє виявити вісім основних механізмів захисту: заперечення, пригнічення, регресія, компенсація, проекція, заміщення, інтелектуалізація, реактивне утворення.

У діагностиці свідомих механізмів емоційної саморегуляції особистості багато може допомогти психологічне інтерв’ю та спостереження. За їх допомогою можна скласти загальне уявлення про особливості емоційного функціонування досліджуваного та про способи, які він використовує для подолання неприємних емоційних переживань. Для більш формалізованої діагностики свідомих механізмів емоційної саморегуляції особистості, можна використати такі методики, як: опитувальник для виявлення вираженості самоконтролю в емоційній сфері, діяльності та поведінки (соціальний самоконтроль), розроблений Г. С. Никифоровим, В. К. Васильєвим і С. В. Фірсовою [14, с. 183-186.]; опитувальник способів совладання (адаптація методики WCQ) [18, с. 162-165].

Опитувальник, запропонований Г. С. Никифоровим містить 36 пунктів і дозволяє визначити рівень самоконтролю за трьома шкалами:  самоконтроль в діяльності, емоційний та поведінковий (соціальний) самоконтроль. Загалом, ця методика допомагає визначити, в якій мірі емоційні явища досліджуваного знаходяться під контролем його свідомої волі, в якій мірі вони виявляються назовні та впливають на його діяльність і поведінку.

Друга із названих методик також являє собою опитувальник, що складається із 50 тверджень. Вона дає змогу виявити найбільш застосовувані способи вольової емоційної саморегуляції, а також ступінь вираженості смислової саморегуляції, про яку говорить шкала позитивної переоцінки та шкала взяття відповідальності. Адже осмисленню власних проблем  та переоцінці цінностей обов’язково передує взяття на себе відповідальності за власні проблеми. 

Для більш повного дослідження здатності до смислової емоційної саморегуляції можна ще використати методику оцінки емоційного інтелекту, яку розробив Н. Холл. Вона складається з 30 тверджень і містить 5 шкал: 1) емоційна обізнаність; 2) керування своїми емоціями (емоційна відхідливість, емоційна неригідність); 3) самомотивація (довільне керування своїми емоціями); 4) емпатія; 5) розпізнавання емоцій інших людей (вміння впливати на емоційний стан інших людей) [5, c. 78-82]. Проаналізувавши пункти опитувальника, що відповідають певним шкалам цієї методики, ми вважаємо, що другу шкалу більш точніше було би назвати «володіння своїми емоціями», а третю – «самомотивація та довільне керування своїми почуттями». Існують, звичайно, й інші більш об’ємні методики діагностики емоційного інтелекту, але проблема в тому, що вони є англомовними і поки ще не адаптовані для слов’яномовної популяції. На нашу думку, гармонійним доповненням до методики оцінки емоційного інтелекту є Торонтська Алекситимічна Шкала, адаптована в інституті ім. В. М. Бєхтєрєва, що містить 26 питань і діагностує ступінь уміння чи невміння вербалізувати власні емоції та почуття [15, с. 153-156]. Алекситимія – невміння описувати словами власні почуття та емоції – є антиподом розвиненої емоційної розумності. При поєднанні цих двох методик їх результати мають перебувати в обернено пропорційній залежності, що може бути індикатором достовірності отриманих результатів.

Описана нами система психодіагностичного інструментарію для дослідження емоційної саморегуляції особистості є недосконалою. При всій своїй комплексності вона не може забезпечити точну діагностику всіх граней і тонких механізмів цього складного психологічного явища під назвою «емоційна саморегуляція особистості». Це зумовлено тим, що всі описані методики є анкетного типу та базуються на оцінюванні обстежуваним самого себе, а для цього процесу властива велика вірогідність похибки. Адже бути абсолютно чесним із самим собою стосовно самого себе дуже непросто, тут потрібна велика мужність побачити всі свої слабкі сторони та недосконалості. За відсутності такої здатності сприйняття самого себе може викривлятися підсвідомими механізмами психологічного захисту. Але, все ж таки, ми вважаємо, що запропонована нами система психодіагностичних методик, може бути корисною для проведення досліджень щодо індивідуальних особливостей емоційної саморегуляції як особистісної здатності.

ВИСНОВКИ

1. У системі механізмів емоційної саморегуляції особистості можна виділити три основні рівні: 1) несвідома емоційна саморегуляція, що забезпечується підсвідомими механізмами психологічного захисту; 2) свідома вольова емоційна саморегуляція, спрямована на трансформацію або пригнічення дискомфортних емоційних переживань та їх психофізіологічних (моторних і вегетативних) проявів; 3) свідома смислова (ціннісна) емоційна саморегуляція, спрямована на усунення причин дискомфортних емоційних переживань шляхом осмислення та переосмислення власних потреб і цінностей, що стоять за емоційними переживаннями, та породження нових сенсів.
2. Свідома смислова емоційна саморегуляція є вищим рівнем емоційної саморегуляції. Її механізми тісно пов’язані з функціями емоційного інтелекту (емоційної розумності) особистості.
3. Дослідження підсвідомих механізмів емоційної саморегуляції може бути здійснене за допомогою спеціалізованих психоаналітичних методів, а також за допомогою стандартизованої методики виявлення психологічних захистів Келлермана–Плутчика.
4. Свідомі механізми емоційної саморегуляції можна дослідити шляхом психологічного інтерв’ю та спостереження, а також за допомогою таких методик, як: 1) опитувальник для виявлення вираженості самоконтролю в емоційній сфері, діяльності та     поведінки   (соціальний          самоконтроль),   розроблений Г. С. Никифоровим, В. К. Васильєвим, С. В. Фірсовою; 2) опитувальник способів совладання (адаптація методики WCQ); 3) методика оцінки емоційного інтелекту, яку розробив Н. Холл; 4) Торонтська Алекситимічна Шкала, адаптована в інституті ім. В. М. Бєхтєрєва.

Перспективи подальших досліджень.

Описана нами психодіагностична система для дослідження індивідуальних особливостей емоційної саморегуляції особистості потребує подальшої перевірки та удосконалення. Для цього необхідні емпіричні дослідження на великій вибірці та пошук і розробка нових більш досконалих методик психологічного дослідження. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева И. Н. Эмоциональный интеллект: исследования феномена // Вопросы психологии, 2006. – № 3. – С. 78-86.
2. Андреева И. Н. Предпосылки развития эмоционального интеллекта // Вопросы психологии, 2007. – № 5. – С. 57-65.
3. Горбунов Г. Д. Учет объектов сознания как принцип классификации способов саморегуляции предстартовых эмоциональных состояний // Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и., 1977. – С. 29-32.
4. Гримак Л. П. Общение с собой: Начала психологии активности. – М.:
   Политиздат, 1991. – 320 с.
5. Егоров И. А. Влияние уровня эмоционального интеллекта руководителей организации на выполнение управленческих функций [Электронный ресурс]: Дис. … канд. психол. наук: 19.00.05. / Государственный университет управления – М.:
   РГБ, 2007. – 119 с. – (Из фондов Российской Государственной Библиотеки). – Режим доступу: http://diss.rsl.ru/diss/07/0219/070219010.pdf.
6. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції: (Монографія) / Носенко Е. Л., Коврига Н. В.; Дніпропетровський національний ун-т. – К. : Вища школа, 2003. – 126 с. – ДНУ 85 років. – Бібліогр.: с. 116-126.
7. Зейгарник Б. В. Саморегуляция поведения в норме и патологии / Зейгарник Б. В., Холмогорова А. Б., Мазур Е. С. // Психологический журнал. – 1989. – № 2. – С. 121-132.
8. Коврига Н. В. Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту: Автореф. дис. … канд. психол. наук: 19.00.01 / Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 2003. – 20 с.
9. Конопкин О. А. Участие эмоций в осознанной регуляции целенаправленной активности человека // Вопросы психологии. – 2006. – № 3. – С. 38-48.
10. Максименко С. Д. Генеза здійснення особистості. – К.: Видавництво ТОВ «КММ», 2006. – 240 с.
11. Манойлова М. А. Акмеологическое развитие эмоционального интеллекта учителей и студентов педагогических учебных заведений: Автореф. дис. … канд. психол. наук: 19.00.13 / Ленинградский государственный университет им. А. С. Пушкина. – СПб., 2004. – 18 с.
12. Марищук В. Л. О самоконтроле и саморегуляции эмоционального состояния на спортивном состязании // Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и., 1977. – С. 41-43.
13. Наумчик Н. В. К проблеме психической саморегуляции личности // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 1. – С. 57-60.
14. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. – Л.: Издательство
    Ленинградского университета, 1989. – 192 с.
15. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. /
    Редактор-составитель Д. Я. Райгородский. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХМ», 2004. – 672 с.
16. Прокофьев Л. Е. Основы психической саморегуляции: Учебное пособие. – СПб: Издательство «Лань», 2003. – 32 с. – (Мир медицины).
17. Прохоров А. О. Методы психической саморегуляции: Учебное пособие / Казанский пед. ин-т. – Казань, 1990. – 108 с.
18. Психологическая защита: направления и методы: Учебное пособие /
    Маликова Т. В., Михайлов Л. А., Соломин В. П., Шатровой О. В. – СПб.: Речь, 2008. – 231 с.
19. Розов В. И. Управление стрессом в оперативно-розыскной деятельности:
    Учебное пособие. – К.: КНТ, 2006. – 268 с.
20. Телешевская М. Э. Учитесь властвовать собой. – К., 1990. – С. 79-92.
21. Филатова О. Эмоциональный интеллект как показатель целостного развития личности // Персонал. – 2000. – № 5. – С. 100-102.
22. Філіппова І. Емоційний інтелект як засіб успішної самореалізації // Соціальна психологія. – 2007. – № 4. – С. 68-79.
23. Щербаков Е. П. К вопросу о спортсменах, нуждающихся в активной саморегуляции эмоциональных состояний // Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и., 1977. – С. 55-57.
24. Эмоциональный интеллект: Сознательно владейте своими чувствами:
    Повышайте свой эмоциональный интеллект. / Вайсбах Х., Дакс У. – М.: Лик Пресс, – 160 с. – (Душа и тело).
25. Goleman D. Working with Emotional Intelligence. – NY: Bantam Books, 1998. – 383 p.
26. Mayer J. D., Salovey P. Emotional intelligence and the construction and regulation of feelings // Applied and Preventive Psychology. – 1995. – Vol. 4. – P. 197208.

Психодиагностический инструментарий комплексного исследования эмоциональной саморегуляции личности.
Гаврилькевич В. К.

Статья посвящена проблеме эмоциональной саморегуляции личности. На основе теоретического исследования научной литературы описано три основных уровня механизмов эмоциональной саморегуляции личности: бессознательный, сознательный волевой, сознательный смысловой. Соответственно этим уровням предложено систему комплексной психодиагностики эмоциональной саморегуляции как сущностной характеристики личности. 

Ключевые слова: эмоциональная саморегуляция, механизмы эмоциональной саморегуляции, уровни эмоциональной саморегуляции личности, психодиагностический инструментарий.

The psychodiagnostical instruments by the complex research of personality emotional  selfregulation.

This article is dedicate to the problem of  personality emotional  selfregulation. On the basis of theoretical research it  is describe three basis levels of the mechanisms of   personality emotional  selfregulation: unconscious, conscious volitional, conscious meaning. According this levels it is propose the system of complex psychodiagnostic ofemotional  selfregulation as one of main  personality  characteristic.

Key words:  the emotional  selfregulation, the mechanisms of emotional  selfregulation,   the  levels of personality  emotional  selfregulation,  the psychodiagnostical instruments.