Проблема емоційної саморегуляції в контексті підготовки студентів до професійної діяльності

Проблема емоційної саморегуляції в контексті підготовки студентів до професійної діяльності. Гаврилькевич В. К. 

У статті розглядається проблема емоційної саморегуляції як неспецифічної складової професійної підготовки. Мета статті: дослідити і проаналізувати поширеність алекситимії серед студентів університету і розробити відповідні рекомендації. Проведено розвідувальний експеримент з використанням методики «Торонтська Алекситимічна Шкала», адаптованої в інституті ім. В. М. Бехтерева. Виявлено відносно високу поширеність алекситимії: 14% – алекситимічний тип особистості, 43% – проміжний і 43% – неалекситимічний, що вказує на недостатньо розвинену в більшості студентів здатність до свідомої емоційної саморегуляції, оскільки вміння вербалізувати власні емоційні переживання є її першою та ключовою ланкою. Зроблено висновок про необхідність розробки педагогічних заходів, спрямованих на підвищення емоційної освіченості студентів.

Ключові слова: емоції, емоційна саморегуляція, емоційний інтелект, алекситимія, професійна підготовка.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Підготовка людини до професійної діяльності, будучи складним і довготривалим процесом, передбачає оволодіння системою різноманітних спеціальних знань, умінь і навичок. Важливим компонентом будь якої діяльності людини є емоції. Вони, виконуючи багато психологічних функцій, є потужним регулятором діяльності, оскільки впливають на всі психічні та фізіологічні процеси людини, що показано в багатьох дослідженнях [5, с. 69133; 14, с. 244-246; 15, с. 99-130; 34, с. 133-352 та ін.]. 

В умовах сучасного цивілізованого суспільства емоційний компонент діяльності набуває особливого значення. Це пов’язано з різким пришвидшенням ритму життя, збільшенням потоку інформації, яка впливає на людину, підвищенням вимог до якості та кількості виконуваної роботи в умовах ринкової економіки тощо. Усі ці фактори збільшують рівень емоційностресового напруження людини при виконанні нею своїх професійних обов’язків.

Проте, на сьогоднішній день можна спостерігати дисбаланс між кількістю уваги, яка приділяється специфічно-професійним знанням, умінням і навичкам в системі підготовки фахівця та професійно-неспецифічним знанням, умінням і навичкам у сфері пізнання власних емоцій і володіння ними. Дисбаланс між інтелектуальним і емоційним розвитком в сучасному суспільстві відзначають і А. Б. Холмогорова та Н. Г. Гаранян [41]. Ця обставина має досить негативні наслідки, які проявляються зростанням конфліктності між людьми, в тому числі в професійних стосунках, а також різким збільшенням поширеності емоційних і психосоматичних розладів, які є досить вагомою причиною порушення працездатності дорослого населення і тягнуть за собою значні матеріальні витрати на медичне та соціальне забезпечення. Зокрема, яскравим прикладом є серцево-судинна патологія, яка вже багато років тримає першість серед інших хвороб по захворюваності та смертності населення цивілізованих країн світу. І це не дивно, якщо взяти до уваги ідеї давніх філософів і лікарів, які вважали серце центром емоційності людини, на що, зокрема, вказують О. Р. Лурія [20, с. 7], Дж. Хессет [42, с. 67], В. В. Бойко [4, с. 68].

Така ситуація зумовлює необхідність інтенсивного дослідження проблеми емоційної саморегуляції особистості в сучасних умовах життя, в тому числі в сфері професійної підготовки і діяльності.

Дослідження і публікації, в яких започатковано розв’язання проблеми.

Емоційна саморегуляція є однією зі складових більш ширшого явища психічної саморегуляції, яка в 70-х роках ХХ ст. почала інтенсивно досліджуватись в Радянському Союзі під головуванням А. С. Ромена, що відображено в великій кількості публікацій [3; 8;29; 30; 31;32;33; 37; 38]. У цих дослідженнях показана важлива роль психічної саморегуляції в галузі сучасного виробництва та іншої професійної діяльності, пов’язаної з великими інформаційними навантаженнями та емоційними напруженнями, спорті, навчальній діяльності, лікувальній практиці, для самооздоровлення і саморозвитку особистості.

Більш вузькому питанню емоційної саморегуляції присвячено досить мало публікацій. І. П. Чебаєвська вказує на тісний зв’язок психічної саморегуляції з механізмами центральної нервової регуляції емоцій [43]. Емоційній саморегуляції в спорті присвячені роботи Г. Д. Горбунова [10], В. Л. Марищука [22], Є. П. Щербакова [45]. 

Але в більшості представлених досліджень психічна саморегуляція розглядається, на нашу думку, в досить обмеженому ракурсі, оскільки вона ототожнюється з самонавіюванням і різними формами аутогенного тренування, або ж здійснюється за механізмом вироблення навичок переключення уваги на менш емоціогенні об’єкти чи регуляції психомоторних проявів емоцій. Обмеженість такого сугестивного та поведінкового підходів до психічної, в т. ч. емоційної, саморегуляції особистості полягає в тому, що при цьому не відбувається повного усвідомлення власних почуттів і емоцій та причин їх виникнення. А напівсвідомі й механістичні методи і засоби, хоч і дають швидкий наочний психофізіологічний ефект і задовольняють в певній мірі сугубо прагматичну виробничу необхідність емоційного самоконтролю (в спорті, на виробництві, в медичній та педагогічній практиці тощо), але не дають повної влади над емоційною сферою і не сприяють самопізнанню особистості.

Як подолання цієї обмеженості останнім часом з’являється все більше робіт, присвячених питанням свідомого керування емоціями через усвідомлення їх природи і причин. Яскравим прикладом є дослідження феномену емоційного інтелекту – Emotional Intelligence (або емоційного мислення, емоційної розумності за іншими тлумаченнями цього терміну).

Вперше про нього заговорили в англомовній літературі в 90-х роках ХХ століття, завдяки роботам П. Саловея і Дж. Мейєра (Salovey, Mayer, 1990; Mayer, DiPaolo, Salovey, 1990) та Д. Големана (Goleman, 1995, 1998). А зараз про це явище написано вже в досить багатьох наукових і науково-популярних працях [2;5, с. 136-145; 7; 11; 15, с. 242-244; 16; 19; 21; 26; 27; 40]. Свідомому опануванню емоційної сфери присвячена й книга Ю. Августина [1]. Нам дуже подобається цей напрям досліджень.

Спроби різнобічного системного огляду методів емоційної саморегуляції зроблені Л. П. Гримаком [13], Акоповим Г. В. та ін. [46], В. І. Розовим [35; 36]. Цікавими, на наш погляд, є також дослідження Н. В. Наумчик [24] і Л. В. Чунихиної [44].

Нерозв’язана частина загальної проблеми.

Якщо розглядати проблему емоційної саморегуляції з позицій самопізнання й саморозвитку особистості та підвищення рівня її самоусвідомлення як важливої мети земного життя, що немислиме без пізнання власних емоцій, то очевидно, що методи емоційної саморегуляції, які базуються на розвитку емоційного інтелекту, найбільше відповідають цій меті. Але дослідження емоційного інтелекту і рівня його розвитку в умовах нашої дійсності утруднене відсутністю психологічного діагностичного інструментарію, адаптованого до української ментальності.

Нами знайдено лише одну російськомовну діагностичну методику, опубліковану в книзі Е. П. Ільїна [15, с. 633-634]. Усі інші методики діагностики емоційного інтелекту є англомовними і недоступними для широкого вітчизняного психологічного загалу.

Також небагато є методик, спрямованих на дослідження рівня розвитку здатності особистості до емоційної саморегуляції. Тут ми можемо відмітити опитувальник для виявлення вираженості самоконтролю в емоційній сфері, діяльності та поведінці (Г. С. Никифоров, В. К. Васильєв, С. В. Фирсов, 1989) [25, с. 183-186], методику мотиваційної саморегуляції (А. А. Файзулаєв), зважаючи на тісний зв’язок емоцій і мотивацій людини [36, с. 255-259], а також Торонтську Алекситимічну Шкалу, адаптовану в інституті ім. В. М. Бехтерева [28, _с. 153-156].

Остання методика, на нашу думку, є дуже важливою в дослідженні здатності особистості до свідомої емоційної саморегуляції. Вона виявляє рівень вміння чи невміння людини вербалізувати власні емоційні переживання, що є ключовим механізмом в усвідомленні емоцій, почуттів і настроїв і першою ланкою в системі свідомого керування емоційними процесами. Або, як пише Н. В. Наумчик, що свідома саморегуляція особистості полягає, як мінімум, у розпізнаванні (курсив наш. – В. Г.), а потім – у перебудові смислових утворень на підставі їх ієрархічної впорядкованості [24, с. 58]. На важливе значення мовлення, мовленнєвого розвитку людини і вміння оперувати вербальною інформацією як компонентів загальної здатності до саморегуляції, та багатоманітної участі мовлення в побудові та реалізації свідомої регуляції вказує О. А. Конопкин [17, с. 133]. 

Торонтська Алекситимічна Шкала набула широкого застосування в клінічній психології при дослідженні психосоматичної патології, де алекситимія розглядається як одна із концептуальних моделей виникнення психосоматичних розладів [6, с. 63-65; 12; 18, с. 109-114; 23, с. 365-368; 39, с. 76-79]. Зокрема, Т. І. Грекова і співавтори показали високу поширеність алекситимії серед хворих на ішемічну хворобу серця (49,1%), особливо в тих які перенесли інфаркт міокарду (57,3%) [12].

Нам не вдалося знайти публікацій про поширеність алекситимії серед студентів сучасного українського вищого навчального закладу в зв’язку із завданням розвитку в них здатності до емоційної саморегуляції. Це змусило нас провести таке дослідження, результати якого частково вже були оприлюднені раніше [9].

Мета статті: дослідити і проаналізувати поширеність алекситимії в студентів сучасного вітчизняного університету та розробити рекомендації відповідно до результатів дослідження.

МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Для досягнення поставленої мети нами здійснено огляд наукових публікацій, присвячених проблемі емоційної саморегуляції особистості. При цьому ми використовували системний підхід і теоретичні методи, такі як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. А також проведено розвідувальний експеримент з використанням методики «Торонтська Алекситимічна Шкала», адаптованої в інституті ім. В. М. Бехтерева [28, с. 153-156]. Обстежено 86 студентів (14 чоловіків і 72 жінки) Хмельницького національного університету віком від 17 до 21 року, із них: 21 студент – економічного факультету і 65 – гуманітарного. Найбільше студентів було у віці 18 років (46 осіб), у віці 17 років і 21 рік (по 14 осіб), у віці 19 років – 4 особи, 20 років – 8 осіб.

Студенти, які набрали за Торонтською Алекситимічною Шкалою 74 і більше балів вважалися алекситимічними, 62 і менше балів – неалекситимічними. До проміжної групи були віднесені студенти, які набрали від 63 до 74 балів. Максимальний теоретичний розподіл результатів можливий від 26 до 130 балів.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Згідно отриманих даних із загальної кількості обстежених «алекситимічний» тип особистості виявлено у 12 студентів (14%), до проміжної групи віднесено 37 студентів (43%), неалекситимічними визнано теж 37 студентів (43%). Найнижчий показник алекситимії серед досліджуваних був 38 балів, найбільший – 93 бала. Ці дані представлені на рис. 1. Велика кількісна різниця між групами студентів чоловічої і жіночої статі в нашому дослідженні не дає змоги провести порівняльний аналіз міжстатевого розподілу показника алекситимії.

Рис. 1. Розподіл студентів за показником алекситимії
(А – неалекситимічний тип особистості, Б – проміжна група, В – алекситимічний тип особистості).
По осі абсцис – показник алекситимії, по осі ординат – кількість спостережень

Аналізуючи отримані показники, можна побачити, що в цілому поширеність алекситимічного типу особистості серед студентів відносно низька (14%), якщо порівнювати з поширеністю алекситимії серед хворих на ішемічну хворобу серця (49,1%), що цілком закономірно, але вища, ніж серед практично здорових людей контрольної групи (9,1%) згідно дослідження Т. І. Грекової та співавт. [12]. 

Проміжна група, в якій показник алекситимії становить від 63 до 73 балів, у нашому дослідженні також виявилася досить великою (43%), порівняно із контрольною групою в дослідженні Т. І. Грекової та співавторів (18,2%), навіть при тому що ці автори до проміжної групи віднесли також осіб із показником алекситимії 62 бала.

Велика розбіжність цифр у порівнюваних дослідженнях виявилася і в групах з низькими показниками алекситимії (62 бала і нижче): в нашому – 43%, у Т. І. Грекової та співавторів – 72,7%.

На нашу думку, така розбіжність може бути пояснена віковою різницею досліджених контингентів, оскільки Т. І. Грекова і співавтори досліджували практично здорових людей у віці від 38 до 55 років, а в нас студенти були у віці від 17 до 21 року. Ця досить велика вікова різниця має суттєве значення, оскільки розуміння власних емоцій та вміння їх висловити може бути здобуте із набуттям життєвого досвіду при відповідному прагненні людини. На те, що рівень емоційного мислення підвищується по мірі здобуття життєвого досвіду і досягає свого піку у віковій групі між 40 і 49 роками, вказує Г. Орме, посилаючись на дослідження Рувена Бар-Она (R. Bar-On, 1997) [27, с. 37].

Крім того, високі показники алекситимії в студентському віці, можна пояснити культуральними особливостями виховання (при якому досить багато уваги приділяється розвитку розсудково-інтелектульних функцій і мало емоційній сфері особистості при одночасній присутності соціально прийнятих заборон на зовнішнє виявлення певних емоцій), характерними для західної цивілізації, що показано в дослідженні [41].

Та все ж, виявлені нами відносно високі показники алекситимії (яку Г. Орме розглядає як протилежність емоційного мислення [27, с. 43]) в студентському середовищі, вказують на необхідність підвищення емоційної освіченості студентів і розвитку в них здатності до осмислення власних емоційних переживань. Це сприятиме збільшенню їхньої професійної компетентності, особливо в тих професіях, які передбачають роботу з людьми або пов’язані з великими психоемоційними навантаженнями, і зменшуватиме ризик захворюваності на психосоматичні розлади, що має не лише психогігієнічне, але й економічне значення, оскільки дасть змогу заощаджувати в галузі медико-соціальних бюджетних витрат.

ВИСНОВКИ

1. У студентів університету виявлено відносно високий рівень показників алекситимії 14% – алекситимічний тип особистості та 43% – проміжний тип.
2. Ці показники вказують на недостатньо розвинену в більшості студентів здатність до свідомої емоційної саморегуляції, оскільки вміння розпізнавати й позначати словами власні почуття, емоції та настрої є першою і ключовою ланкою свідомого керування ними.
3. Відносно висока поширеність алекситимії серед студентів і недостатньо розвинена в них здатність до свідомої емоційної саморегуляції зумовлюють необхідність розробки системи педагогічних заходів, спрямованих на підвищення емоційної освіченості студентів і розвиток у них здатності до осмислення власних емоційних переживань.

Перспективи подальших досліджень. Ми вважаємо за доцільне продовжити дослідження в цьому напрямі на більшій і більш збалансованій за статевим критерієм виборці для забезпечення більшої статистичної достовірності показників, а також поєднати його із залученням інших методик, зокрема спрямованих на визначення рівня емоційного інтелекту та самоконтролю в емоційній сфері, діяльності й поведінці.

Література

1. Августин Ю. Світ наших почуттів: Короткий путівник для пізнання й виховання почуттів / Пер. з пол. Г. Теодорович. – Львів: Свічадо, 2006. – 96 с.
2. Аксенов Д. В. Настроение по заказу. – М.: Олимп: Астрель: АСТ, 2006. – 219 с.
3. Алиев Х. Ключ к себе: Этюды о саморегуляции. – М.: Мол. гвардия, 1990. – 233 с.
4. Бойко В. В. Энергия эмоций. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2004. – 474 с.
5. Бреслав Г. М. Психология эмоций. – М.: Смысл; Издательский центр «Академия», 2004. – 544 с.
6. Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. Психосоматическая медицина: Кратк. учебн. / Пер. с нем. Г. А. Обухова, А. В. Бруенка. Предисл. В. Г. Остроглазова. – М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1999. – 376 с.
7. Вайсбах Х., Дакс У. Эмоциональный интеллект: Сознательно владейте своими чувствами: Повышайте свой эмоциональный интеллект. – М.: Лик Пресс, 1998. – 160 с.
8. Вопросы психофизиологии активности и саморегуляции личности: Сб. науч. трудов / Свердловский гос. пед. ин-т. – Свердловск: ГПИ, 1979. – 102 с.
9. Гаврилькевич В. Алекситимія в контексті формування культури здоров’я студентів // Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: Тези доповідей ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. – Хмельницький: Хмельницький національний університет. – 2005. – С. 40-41.
10. Горбунов Г. Д. Учет объектов сознания как принцип классификации способов саморегуляции предстартовых эмоциональных состояний // Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и. – 1977. – С. 29-32.
11. Гоулман Д., Бояцис Р., Макки Э. Эмоциональное лидерство: искусство управлять людьми на основе эмоционального интеллекта. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 300 с.
12. Грекова Т. И., Провоторов В. М., Кравченко А. Я., Будневский Л. В. Алекситимия в структуре личности больных ишемической болезнью сердца // Клиническая медицина. – 1997. – № 11. – С. 32-33.
13. Гримак Л. П. Общение с собой: Начала психологии активности. – М.: Политиздат, 1991. – 320 с.
14. Дерябин В. С. Чувства, влечения, эмоции / Под ред. В. М. Смирнова, А. И. Трохачева. – Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1974. – 258 с.
15. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2001. – 752 с.
16. Коврига Н. В. Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту: Дис… канд. психол. наук: 19.00.01. – Дніпропетровськ, 2003. – 224 с.
17. Конопкин О. А. Общая способность к саморегуляции как фактор субъектного развития // Вопросы психологии. – 2004. – № 2. – С. 128-135.
18. Кулаков С. А. Основы психосоматики. – СПб.: Речь, 2003. – 288 с.
19. Кюри А. Тренировка эмоций. Как быть счастливым / Пер. с англ. – М.: ООО Издательский Дом «София», 2006. – 288 с.
20. Лурия А. Р. Высшие корковые функции человека и их нарушения при локальных поражениях мозга. – 2-е дополненное изд. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 504 с.
21. Манойлова М. А. Акмеологическое развитие эмоционального
    интеллекта учителей и студентов педагогических учебных заведений: Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.13 / Ленингр. гос. ун-т им. А. С. Пушкина. – СПб., 2004. – 18 с.
22. Марищук В. Л. О самоконтроле и саморегуляции эмоционального состояния на спортивном состязании // Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и. – 1977. – С. 41-43.
23. Менделевич В. Д., Соловьева С. Л. Неврозология и психосоматическая медицина. – М.: МЕДпрес-информ, 2002. – 608 с.
24. Наумчик Н. В. К проблеме психической саморегуляции личности // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 1. – С. 57-59.
25. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1989. – 192 с.
26. Носенко Е. Л., Коврига Н. В. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції: Монография. – К.: Вища школа, 2003. – 126 с.
27. Орме Г. Эмоциональное мышление как инструмент достижения успеха. – М.: «КСП+», 2003. – 272 с.
28. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие / Ред.-сост. Д.Я.Райгородский. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ-М», 2004. – 672 с.
29. Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и., 1977. – 110 с.
30. Психическая саморегуляция в условиях производства: Материалы I-го Всесоюзного межотраслевого семинара (Москва, ВДНХ СССР, 27 сентября – 1 октября 1986 г.) / Гл. ред. А. С. Ромен. – М.: Б. и., 1986. – 101 с.
31. Психическая саморегуляция: Первый темат. сб. науч.-практ. работ / Отв. ред А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и., 1973. – 468 с.
32. Психическая саморегуляция: Темат. сб. науч.-практ. работ. Вып. 2. / Под ред. А. С. Ромена. – Алма-Ата: Б. и., 1974. – 418 с.
33. Психическая саморегуляция: Темат. сб. науч.-практ. работ. Вып. 3. / Под общ. ред. А. С. Ромена. – М.: Б. и., 1983. – 540 с.
34. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Пер. с польск. – М.: Прогресс, 1979. – 392 с.
35. Розов В. И. Управление стрессом в оперативно-розыскной деятельности. – К.: КНТ, 2006. – 268 с.
36. Розов В. І. Адаптивні антистресові психотехнології: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 278 с.
37. Ромен А. С. Психическая саморегуляция персонала энергетических предприятий. – М.: Б. и., 1983. – 66 с.
38. Ромен А. С., Бектаева С. Н. Психическая саморегуляция в санаторнокурортных условиях: Метод. рекомендации. – Алма-Ата: Б. и., 1977. – 26 с.
39. Сандомирский М. Е. Психосоматика и телесная психотерапия: Практическое руководство. – М.: Независимая фирма «Класс», 2005. – 592 с.
40. Филатова О. Эмоциональный интеллект как показатель целостного развития личности // Персонал. – 2000. – № 5. – С. 100-102.
41. Холмогорова А. Б., Гаранян Н. Г. Культура, эмоции и психическое здоровье // Вопросы психологии. – 1999. – № 2. – С. 61-74.
42. Хэссет Дж. Введение в психофизиологию / Пер. с англ. И. И. Полетаевой под ред. Е. Н. Соколова. – М.: Изд-во «Мир», 1981. – 248 с.
43. Чебаевская И. П. Связи лимбической области мозга в системе морфо-физиологических структур психической саморегуляции // Психическая саморегуляция: Первый темат. сб. науч.-практ. работ / Отв. ред А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и. – 1973. – С. 67-68.
44. Чунихина Л. В. Формирование способности к эмоциональной саморегуляции у будущих практических психологов в процессе профессиональной підготовки // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 5. – С. 27-29.
45. Щербаков Е. П. К вопросу о спортсменах, нуждающихся в активной саморегуляции эмоциональных состояний // Психическая саморегуляция в спорте: Первый Всесоюзный симпозиум (Алма-Ата, октябрь 1977 г.): Тезисы и сообщения / Отв. ред. А. С. Ромен. – Алма-Ата: Б. и. – 1977. – С. 55-57.
46. Эмоциональная саморегуляция: Теоретические основы и прикладные аспекты / Авт.-сост.: Г. В. Акопов и др. – 2-е изд. испр. и доп. – Самара: Изд-во СамИКП, 2002. – 168 с.