Образ Юрія Миколайовича Реріха у спогадах сучасників

Юрій Миколайович Реріх насамперед відомий усім як видатний учений-сходознавець з багатогранними синтетичними знаннями. Разом із тим, за словами Нірмала Сінгха: «Юрій Миколайович Реріх як людина був навіть більш видатнішим, ніж Юрій Миколайович Реріх як учений» [цит. за: 2].  

Мета цієї статті – окреслити найбільш видатні риси образу Юрія Миколайовича Реріха, яким його бачили сучасники.

Для досягнення цієї мети ми здійснили огляд і контент-аналіз спогадів сучасників Ю. М. Реріха про їхні зустрічі та стосунки з ним.

Існує багато опублікованих спогадів про Ю. М. Реріха різних людей, з якими він зустрічався, серед них: академік Академії наук Монгольської народної республіки Ш. Біра, К. О. Молчанова, І. Р. Рудзіте, Г. Р. Рудзіте, Б. О. Смирнов-Русецький, Т. Я. Єлізаренкова та ін.

Юрій Миколайович був схожий на батька – той самий овал обличчя, такі ж самі тверді, досить широкі вилиці, ті ж самі обриси голови і борода. Але очі, карі із зеленуватим відливом, більше нагадували матір. У всьому образі Юрія Миколайовича світилася доброта, ясність, велика простота спілкування та мудрість, що затаїлася у глибині очей [7, с. 58–59].

Інга Ріхардівна Рудзіте говорить: «Я бачила Юрія Миколайовича неодноразово; що мене більш за все вразило? По-перше, те, що жодна фотографія, навіть фільм, який зняв його учень А. Н. Зелинський, не змогли відобразити справжню вогненність очей, рухів, міміки і рук. Вся його сутність випромінювала особливу енергію, невичерпну внутрішню силу, разом із особливою чарівністю і чуйністю» [6, с. 24].

Алтайський художник Леопольд Романович Цесюлевич згадує, що Юрій Миколайович був простим, життєрадісним, веселим, не був далеким від жарту, гумору. Розмовляв із друзями ніжно, тихо, лагідно. Проте були моменти, коли в його голосі звучав метал – це був голос Тамерлана, це був голос командуючого військами, змушував слухатися беззаперечно. Солдати б любили такого командира… [1, с. 99–100]. На нашу думку, такі наказові інтонації свідчать про надзвичайно потужну волю Юрія Миколайовича, яку він проявляв у стосунках із людьми уміло і тактовно.

За спогадами Кіри Олексіївни Молчанової, голос Юрія Миколайовича, приємного чистого тембру, високих і теплих вібрацій, завжди звучав рівно. Чітка, вишукано бездоганна дикція. Ідеальна російська мова. Вона лилася настільки природно і плавно, що перехід на іншу мову був непомітним. У цій Людині не було нічого, що не відповідало би її внутрішньому змісту. Стрункість зовнішнього вигляду поєднувалася із повною душевною гармонією. Це було втілення досконалої людини. Це був живий ідеал – ідеал єднання, уміння любити і розуміти будь-кого [4, с. 17].

За своїм способом життя, нормами поведінки, загалом, Юрій Миколайович нічим особливо не вирізнявся серед оточуючих. Єдине, Юрій Миколайович дотримувався деякої аскези: був неодруженим, не курив, не вживав алкогольних напоїв, харчувався досить скромно, зазвичай вегетаріанською їжею, спав на простій розкладушці і т. д. З приводу куріння І. Р. Рудзіте згадує такий випадок: на виставці картин Миколи Костянтиновича якийсь юнак поцікавився, як вони змогли працювати на такій висоті, на що Юрій Миколайович відповів, що для цього потрібна деяка підготовка, наприклад, не можна курити, пити алкогольні напої. Почувши це, юнак опустив очі [6, с. 23].

Одягався Юрій Миколайович чисто, акуратно, але звичайно: європейський костюм, світлі сорочки, краватка. Привіз із Індії та вдягав, подорожуючи, похідний костюм, що складався із кітеля та брюк-галіфе пісочного кольору з коричневими шкіряними ґудзиками [6, с. 24].

Ось як згадує І. Р. Рудзіте про Ю. М. Реріха: «Юрій Миколайович сидів у своєму кріслі біля письмового столу, спокійно поклавши руки на підлокітники, часом перехрещуючи пальці, і тільки за виразом його обличчя, що постійно змінювався, за тим, як час від часу то високо здіймалися, то спокійно опускалися його густі дугоподібні брови, як у великих карих очах часом то виникали грайливі веселощі, то з’являвся захований сум, то спалахувало несподіване сяйво, я розуміла, яке багатство душі приховане в цій, здавалося б, зовнішньо такій скромній людині.  

Коли говорили про найбільш сокровенне, найбільш близьке, його очі ставали якимись бездонними, такими, що йшли в безмежність тисячоліть і нагадували таємничі величезні чорні зіниці статуй єгипетських саркофагів» [6, с. 24].

На відміну від більшості людей, які читають Живу Етику, Юрій Миколайович не кидався цитатами із Учення. Він передавав сутність думок Живої Етики у своєму мисленні, у своїх вчинках [5, с. 32]. Він був «східною» людиною і ніколи не говорив про сокровенне або говорив так просто, ніби непомітно, що можна було почути це, а можна було і пропустити. За словами вченого, «східні люди дуже бояться промовити сокровенне. Краще навіть скажуть неправду, ніж зрадять» [6, с. 26]. І в той же час він ненавидів брехню, іноді дивовижно щиро відповідав на досить сокровенні запитання. Наприклад, на запитання однієї жінки на виставці: «Чи бачили ви Учителя, чи були ви у Шамбалі?», відповів: “Так”. Але якщо треба було оберегти сокровенне, то ніщо у його обличчі – жоден м’яз – не видавав таємниці [5, с. 32]. Емоційний, навіть запальний за природою, Юрій Миколайович усе вмів зберегти у собі. І у бесіді, і у книзі його слова обмірковані, стримані [5, с. 31]. 

Спілкувався Юрій Миколайович без зайвих слів, рухів. Він стверджував, що рука повинна бути простягнена з певною метою. Але був чудовим співрозмовником, який створював зримі образи перед очами того, хто слухав. Про труднощі частіше говорив з гумором. Терпеливо відповідав на численні запитання [5, с. 31–32].

У стосунках із людьми Юрій Миколайович був сердечним, гостинним, відчувалося ласкаве, привітне ставлення до всіх, кому доводилося із ним спілкуватися.

Всі приходили до нього за допомогою, за світлом, за енергією, за радістю. Мало хто розумів, як часто Юрій Миколайович страждав від дисгармонії людей. І все ж майже ніхто не бачив у ньому ознак втоми, і кожний отримував великий заряд енергії [6, с. 25–26].

У всіх людей, які спілкувалися з ним, у його присутності розчинялися будь-які хвилювання, напруженість, сором’язливість тощо, і людина починала почувати себе особливо добре, ніби нарівні із ним. Це воістину ознака великої людини, яка вміщує всіх людей незалежно від їхнього віку, освіти, рівня культури, національності, релігійної належності. Не зважаючи на свій високий інтелектуальний рівень, він не виставляв свої знання напоказ. Усі отримували від нього духовну теплоту і внутрішню радість [6, с. 29].

Л. Р. Цесюлевич про цю особливість Ю. М. Реріха говорить так: «Він робив інших щасливими і вільними…» [1, с. 99].

Водночас, за свідченням Г. Р. Рудзіте, Юрій Миколайович суворо уникав людей із астральними схильностями («видіннями», «голосами», «автоматичним письмом»), астральних «гуру», а також їхніх друзів і знайомих [5, с. 32]. Ця обставина, на нашу думку, свідчить про те, що Юрій Миколайович Реріх, глибоко пізнавши основи духовного життя, розумів, що всі ці астральні схильності є небезпечними для психічного й духовного здоров’я людини і не мають ніякого відношення до справжньої духовності.

Юрій Миколайович оцінював людей за внутрішнім вогнем, який він просто називав ентузіазмом, іншими словами – за здатністю безкорисно віддати себе праці на Спільне Благо. Коли багато хто звертався до нього із запитанням: «Що робити?», він відповідав просто: «Потрібно піднімати ентузіазм і героїзм. Потрібно у всьому і завжди підтримувати ентузіазм, якщо він спрямований на Загальне Благо» [6, с. 27].

Юрій Миколайович Реріх відрізнявся особливою внутрішньою організованістю та дисципліною, що проявлялося насамперед у мисленні та у всій діяльності. Вчений працював напружено, але гармонійно, без суєти, бережно використовуючи свій і чужий час. Йому була дуже незрозумілою велика витрата часу на часті безглузді збори в душних і накурених приміщеннях [6, с. 25]. У нього було дивне поєднання миттєвої реакції, рухливості, «орлиного ока» і водночас – спокою і рівноваги [1, с. 100].

Видатний російський вчений-санскритолог Тетяна Яківна Єлізаренкова згадує: «…Він був надзвичайно активним, конкретним, а не абстрактним ученим, дивовижним організатором, діловим, зібраним, таким, що жив для справи і не розумів, наприклад, як це можна порушувати дисципліну» [3, с. 43].

Знайомлячись із спогадами про Ю. М. Реріха, ми цілком погоджуємось із Л. Р. Цесюлевичем у тому, що образ Юрія Миколайовича настільки багатогранний, що важко охопити все цілком. На думку Л. Р. Цесюлевича, духом можна відчути цей образ: Краса, сяйво очей, чудова заохочувальна посмішка (він ніколи нікого не осуджував) і безстрашність, нездоланна твердість, невідступність. Його спокій давав упевненість у благодатному майбутньому. В ньому був синтез, він об’єднував всі боки людини на земному плані [1, с. 101].

Як говорить академік Академії наук Монгольської народної республіки, професор Шегдарин Біра, згадуючи про Ю. М. Реріха: «…Він не був книжковим учителем, він знав життя Сходу дуже широко і глибоко. У нас часом існує хибне уявлення – поринання в науку повинно вести до підкорення життя науці. Для Реріха наука означала ще більше пізнання життя, поєднання дуже глибокої життєвої підготовленості з дуже глибоким знанням практики життя!

Інша риса, що відрізняла цю прекрасну людину – відчуття нерозривного зв’язку минулого з теперішнім. Він уже тоді ставив на перше місце загальнолюдські цінності, він уже тоді про це мріяв…» [3, с. 55].

Висновки

Узагальнюючи зроблений нами огляд, ми виокремили такі основні особистісні риси, що характеризують образ Юрія Миколайовича Реріха, яким він запам’ятався сучасникам:

• доброта, ясність, велика простота спілкування та мудрість;
• життєрадісність, веселість, ніжність, лагідність;
• потужна воля, особлива енергія, невичерпна внутрішня сила у поєднанні з особливою чарівністю, чуйністю і тактовністю;
• стрункість зовнішнього вигляду і повна душевна гармонія;
• багатогранність, багатство душі та скромність;
• щирість, сердечність, гостинність, привітність у стосунках із людьми;
• здатність вміщувати всіх людей незалежно від їхнього віку, освіти, рівня культури, національності, релігійної належності;
• терпеливість, поміркованість, стриманість, спокій і врівноваженість при природній емоційності й запальності, а також особлива внутрішня організованість і дисципліна, що проявлялися насамперед у мисленні та у всій діяльності (на нашу думку, це є свідченням високого ступеня володіння собою);
• надзвичайна активність, діловитість, зібраність у роботі, дивовижні організаторські здібності;
• велика духовність, що проявлялася у визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей, ентузіазму та безкорисної самовідданої праці на Загальне Благо.

Література

1. Жукова Н. В. Три наказа Учителя. Из переписки Ю. Н. Рериха и Р. Я. Рудзитиса и воспоминаний И. Р. Рудзите и Л. Р. Цесюлевича / Н. В. Жукова // Воспоминания о Ю. Н. Рерихе : сборник. – Донецк, 1994. – 152 с. – (Библиотека Вестника «Орифламма»). –
   С. 94–101.
2. К 100-летию со дня рождения Ю. Н. Рериха // Культура и время : общественнонаучный и художественный журнал. – М. : Международный Центр-Музей имени
   Н. К. Рериха, 2002. – № 3. – С. 5.
3. Митрохин Л. В. Юрий Рерих, великий исследователь Гималаев / Л. В. Митрохин //
   Воспоминания о Ю. Н. Рерихе : сборник. – Донецк, 1994. – 152 с. – (Библиотека Вестника «Орифламма»). – С. 35–56.
4. Молчанова К. А. Воспоминания о Юрии Николаевиче Рерихе / К. А. Молчанова //
   Воспоминания о Ю. Н. Рерихе : сборник. – Донецк, 1994. – 152 с. – (Библиотека Вестника «Орифламма»). – С. 13–21.
5. Рудзите Г. Р. Встречи с Юрием Николаевичем Рерихом / Г. Р. Рудзите //
   Воспоминания о Ю. Н. Рерихе : сборник. – Донецк, 1994. – 152 с. – (Библиотека Вестника «Орифламма»). – С. 31–34.
6. Рудзите И. Р. Пример жизни Юрия Николаевича Рериха как Агни Йога / И. Р. Рудзите // Воспоминания о Ю. Н. Рерихе : сборник. – Донецк, 1994. – 152 с. – (Библиотека Вестника «Орифламма»). – С. 22–30.
7. Смирнов-Русецкий Б. А. Встречи с Юрием Николаевичем Рерихом / Б. А. Смирнов-
   Русецкий // Воспоминания о Ю. Н. Рерихе : сборник. – Донецк, 1994. – 152 с. – (Библиотека Вестника «Орифламма»). – С. 57–72.