Культура здоров’я особистості: структура здоровотворчої діяльності

Стаття присвячена діяльнісним аспектам проблеми культури здоров’я особистості. Мета статті: розробити психологічну системну модель здоровотворчої діяльності особистості, визначити її структурні компоненти і взаємозв’язки між ними. Проведено теоретичне дослідження наукових публікацій, присвячених зазначеній проблемі. Використано системний підхід і теоретичні методи: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Дано визначення здоровотворчої (саногенної) діяльності, описано її структуру, ієрархічні рівні та систему потреб, що лежать в її основі. Акцентовано увагу на співвідношенні цієї діяльності та особистості.

Ключові слова: культура здоров’я, особистість, здоровотворча (саногенна) діяльність, структура здоровотворчої діяльності.

Постановка проблеми.Поняття «культура здоров’я», як зазначає В. П. Горащук, було введено в науковий вжиток філософом В. Климовою на початку 80-х років ХХ століття [1]. А з 90-х років феномен культури здоров’я є об’єктом міждисциплінарних досліджень: філософських, соціологічних, педагогічних. В педагогіці йому приділяється особлива увага, оскільки різнобічно розвинена культурна і здорова особистість є її головною метою. А на фоні значного зростання захворюваності населення нашого цивілізованого світу, яке відбувається швидкими темпами протягом уже багатьох років, проблема культури здоров’я особистості набуває особливої актуальності. Являючи собою складний багатогранний феномен, вона розглядається і аналізується в багатьох працях. Але нас в цій статті цікавлять перш за все дослідження, в яких розглядаються діяльнісні аспекти культури здоров’я особистості.

Останні дослідження.

На думку Л. П. Пальцевої і Г. А. Рудакова, культура здоров’я – це активна діяльність самого суб’єкта, спрямована на досягнення стану гармонійної саморегуляції організму і його динамічної взаємодії з середовищем, заснована на знаннях, оцінках, вміннях, навиках, результатом якої є соціальне, духовне і фізичне благополуччя [2, 149]. Із праці Н. В. Багаутдинової ми дізнаємося, що Н. Б. Захаревич, Т. О. Калинина, С. В. Попов і Л. Г. Татарникова теж пов’язують культуру здоров’я із діяльністю, розглядаючи її як складну динамічну і функціональну систему, яка характеризується сімейно-побутовою, суспільно-трудовою і комунікативною діяльністю [3, 64]. Г. Л. Кривошеєва, розглядаючи поняття «культура здоров’я студента», розуміє під ним якісне утворення особистості, що проявляється у ставленні студента до способу життя, до свого здоров’я і обумовлює свідоме прагнення студента самостійно, творчо вдосконалювати фізичну, психічну, духовну сфери власної життєдіяльності на основі самопізнання й адекватної самооцінки стану здоров’я [4, 38]. На її думку, культура здоров’я – це духовно-практична діяльність особистості, спрямована на самооздоровлення і самовдосконалення [5, 66]. В цих визначеннях зроблено акцент на діяльнісному компоненті культури здоров’я, тому тут ми бачимо діяльнісний підхід до культури здоров’я особистості, який представлений і у праці Н. В. Багаутдинової, а також у дослідженні В. В. Колбанова і Т. А. Берсенєвої, які трактують культуру здоров’я особистості як динамічний стереотип поведінки, вироблений на підставі справжніх потреб, що сприяє здоровому способу життя і визначає бережне ставлення до здоров’я оточуючих людей [6].

На наш погляд, такий підхід є дуже важливим, оскільки саме в діяльності формується культура здоров’я особистості і через діяльність вона проявляється. Таку діяльність особистості, спрямовану на формування власного здоров’я, можна назвати здоровотворчою або саногенною діяльністю. Її наукове дослідження є дуже потрібним, оскільки стосується практичної реалізації теоретичних ідей збереження здоров’я і здорового способу життя. А проблема взаємозв’язку між теоретичними знаннями і їх практичним втіленням сама по собі є досить актуальною.

Невирішена частина загальної проблеми.

Постає питання – як експериментально досліджувати здоровотворчу діяльність особистості? Методики, які би були спеціально для цього призначені, поки що відсутні. А існуючі методики дослідження культури здоров’я особистості, представлені в педагогічних дослідженнях [4; 7–9 та ін.], в основному акцентують увагу на валеологічних та фізкультурних знаннях, уміннях і навичках та самооцінці власного стану здоров’я, або ж вивчають місце здоров’я в ієрархії цінностей особистості та її ставлення до фізкультури і спорту. Звичайно, ці методики допомагають у вирішенні окремих прикладних питань при дослідженні рівня валеологічної освіти та поточного стану здоров’я учнів, студентів і інших верств населення. Але, вони не дають змоги отримати цілісне бачення психологічних аспектів цієї проблеми.

Здоровотворча діяльність особистості є дуже багатогранним явищем, оскільки вона пронизує і духовну, і душевну, і тілесну сфери, та охоплює величезне різноманіття дій. Саме ця обставина робить її складним для дослідження об’єктом. Але, ми вважаємо, що наблизитись до розв’язання цієї проблеми можна, якщо спочатку проаналізувати внутрішню психологічну структуру здоровотворчої діяльності.

Мета статті

розробити психологічну системну модель здоровотворчої діяльності особистості, визначити її структурні компоненти і взаємозв’язки між ними.

Методика та організація дослідження.

Для досягнення поставленої мети нами проведено теоретичне дослідження наукових публікацій, присвячених проблемі культури здоров’я особистості як особливого виду її діяльності. При цьому ми взяли за основу теорію діяльності, розроблену в працях О. М. Леонтьєва і С. Л. Рубінштейна, використовували системний підхід і теоретичні методи, такі як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

Результати теоретичного аналізу проблеми.

Здоровотворча, або саногенна, діяльність особистості є одним із багатьох різновидів діяльності людини. Якщо виходити із розуміння діяльності як активності людини, спрямованої на досягнення свідомо поставлених цілей, пов’язаних із задоволенням її потреб та інтересів [10, 56], то здоровотворчу діяльність можна визначити як свідому активність людини, спрямовану на задоволення її  потреби у здоров’ї.

Відповідно до загального вчення про діяльність структура здоровотворчої діяльності людини має містити ті ж самі компоненти. Предметом, який задовольнить потребу людини у здоров’ї є її здоровий стан. Відповідно він є і безпосередньою метою здоровотворчої діяльності, яка служить досягненню здорового стану. Але, для того, щоб вона відбулася людині важливо знати, для чого досягати здорового стану. Тобто, потрібен мотив і його чітке усвідомлення людиною. Саме його усвідомлення даватиме людині сили і енергетичний заряд для досягнення поставленої мети. Тут можливе різноманіття, яке зумовлено тим, що у людини мотив і ціль можуть як збігатися (в цьому випадку здоровий стан є самоціллю), так і відрізнятися. В останньому випадку досягнення здорового стану є лише засобом досягнення якоїсь іншої мети. В цьому проявляється діалектика цілей і засобів діяльності, на яку звертає увагу С. Л. Рубінштейн [11, 466]. На нашу думку, говорячи про мотивацію здоровотворчої діяльності, варто взяти до уваги дві зазначені ним закономірності, які полягають в тому, що:

1) коли суб’єкт застригає на якійсь частковій цілі, що перетворюється для нього в самоціль, діяльність його подрібнюється і розпорошується;

2) в міру того, як суб’єкт, зберігаючи в полі свого зору більш великі завдання, пересуває свою кінцеву мету все далі й далі, діяльність його стає все більш зібраною і цілеспрямованою; включення дії в новий більш обширний контекст надає їй нового смислу і більшої внутрішньої змістовності, а мотивації – більшої насиченості.

Ці дві обставини зумовлюють важливість питання про мотиви здоровотворчої діяльності, оскільки від якості мотиву буде залежати її ефективність.

Ще одним фактором, який визначає ефективність діяльності людини є чітке бачення мети. Поняття «здоровий стан», яке ми виділили в якості мети, саме по собі є досить абстрактним і розмитим, кожна людина може вкладати в нього свій зміст. Тому необхідно сформувати уявлення, про те, що таке здоровий стан людини, мати в своїй уяві чіткий ідеальний образ здорової людини. Це уявлення можна ще назвати концептуальною моделлю поставленої мети, або іншими словами – ідеальним результатом, який виступатиме як акцептор дії (за П. К. Анохіним). Цю концептуальну модель ідеального результату в даному випадку можна назвати ще внутрішньою картиною здоров’я.

Наступним важливим компонентом є план діяльності або система завдань, розв’язання яких наближуватиме людину до мети. В якості такого плану може виступати індивідуальний план самооздоровлення, який передбачає розв’язання часткових питань або конкретних проблем, що виникають під час життєвої діяльності людини, і повинен відповідати вимогам поточної ситуації, в якій вона знаходиться, а тому може змінюватися в залежності від умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Засоби реалізації плану здоровотворчої діяльності можна поділити на дві групи:

1. внутрішні: знання, уміння, навички самооздоровлення;
2. зовнішні: предмети та інші об’єкти оточуючого середовища, необхідні для реалізації індивідуальної програми оздоровлення.

І нарешті, реальним результатом здоровотворчої діяльності людини є поточний стан її здоров’я.

Описані вище компоненти здоровотворчої діяльності, будучи між собою взаємозв’язані, утворюють ієрархічну систему. В її функціонуванні задіяні всі психічні функції людини, а системоутворюючим началом є потребово-мотиваційне ядро, насичене енергією волі, навколо якого обертаються всі інші компоненти діяльності. Ця ж триєдність волі, потреб і мотивацій являє собою ядро особистості. Здоровотворча діяльність і особистість, яка її реалізує виявляються тісно переплетеними на структурному рівні. А це означає, що для більш цілісного дослідження проблем здорового способу життя, культури здоров’я, його збереження, зміцнення і відновлення, їх необхідно розглядати в контексті проблем психології особистості. З іншого боку, психологічне дослідження здоровотворчої діяльності є одним із шляхів пізнання особистості, яка, за висловом С. Л. Рубінштейна, «в ході діяльності не тільки проявляється, але й формується» [11, 466].

В попередньому викладі нами представлена загальна структура здоровотворчої діяльності. Ця діяльність може бути спрямована на досягнення духовного, душевного і тілесного здоров’я і відповідно в ній можна виділити три рівні: 1) духовний; 2) психічний; 3) соматичний. На кожному із них вона має свої особливості, оскільки хоч і підпорядкована загальній потребі у здоров’ї, але в той же час націлена на задоволення  конкретних потреб цих трьох рівнів, які виступають засобами досягнення головної мети. Тут ми вертаємось до більш детального аналізу концептуальної моделі ідеального результату здоровотворчої діяльності.

Здоровий стан людини тісно пов’язаний із поняттям «здоров’я». На сьогоднішній день воно широко досліджується у філософії і науці, маєдуже багато аспектів і значень, що знаходить своє відображення у розмаїтті визначень цього поняття. Розглядаючи різноманітні аспекти здоров’я, можна побачити, що спільним для всіх них, сутнісною характеристикою, є певний стан гармонії, динамічної рівноваги структурно-функціональних складових об’єкту, про здоров’я якого йде мова. Мається на увазі гармонія як у середині самого об’єкту, так і із зовнішнім середовищем.

Цей основоположний принцип здоров’я ми знаходимо, зокрема, у визначеннях індивідуального здоров’я людини. Так, Г. Сигерист (1891–1957) зазначає: “Здоров’я … не означає просто відсутність хвороб: це щось позитивне, це життєрадісне та бажане виконання обов’язків, що їх покладає на людину життя… Здоровою може вважатися людина, яка відзначається гармонійним фізичним і розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього її фізичного й соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосовуватися до змін навколишнього середовища… і робить свій посильний внесок у благополуччя суспільства…” [цит. за: 12, 49]. У преамбулі уставу ВООЗ записано, що здоров’я являє собою стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектів [13,356]. Або ж бачимо здоров’я як гармонійне поєднання Духа, душі та тіла [14,126].

Погоджуючись з вище наведеними визначеннями і взявши за основу принцип гармонії і рівноваги, під здоровим станом людини будемо розуміти стан гармонійного розвитку, динамічної рівноваги та ефективної взаємодії між собою її духовних, душевних і тілесних процесів і функцій, що виявляється у її повноцінній життєвій самореалізації та гармонійній взаємодії із зовнішнім природним і соціальним середовищем.

Людина як відкрита ієрархічна система, здатна до саморегуляції, щоб перебувати в стані внутрішньої і зовнішньої гармонії, потребує динамічної рівноваги трьох основних компонентів свого існування: 1) сприймання субстанцій і впливів із зовнішнього середовища; 2) віддачі субстанцій у зовнішнє середовище і впливу на нього; 3) узгодженості внутрішньосистемних процесів.

Відповідно до цього утворюється система базових потреб, що служать потребі у здоров’ї.

Розподілена по трьох рівнях, система базових потреб набуває більш складнішого вигляду (табл. 1).

Таблиця 1 Трьохрівнева система базових потреб, що забезпечують потребу у здоров’ї

Наведена в таблиці ієрархія базових потреб, пов’язаних із досягненням  і підтриманням здорового стану, має своє подальше розгалуження до більш дрібних і часткових потреб. Але далі ця система стає настільки складною, що охопити її з усіма подробицями звичайним інтелектом неможливо. Можна лише відзначити, що загальна потреба у здоров’ї буде задовольнятися, при умові адекватного задоволення всієї множини інших підпорядкованих їй потреб, для чого потрібна їх тонка внутрішня регуляція і взаємоузгодження.

Вважаємо за доцільне звернути увагу ще на одну обставину. Із вищенаведеної таблиці ми бачимо, що на духовному рівні здоровий стан зумовлюється гармонійним співвідношенням потреб у свідомій саморегуляції, самоактуалізації і самореалізації. З одного боку, вони служать задоволенню потреби у здоров’ї. З другого боку, потреба у здоров’ї постає як важливий засіб задоволення цих вищих духовних потреб. Виникає діалектична єдність екзистенційних потреб, в якій зникає раціоналістичний дуалізм мети і засобів діяльності. На нашу думку, саме цей вихід духовних складових здоровотворчої діяльності за межі раціонального пізнання утруднює дослідження здоровотворчої діяльності за допомогою методів сучасної експериментальної науки і потребує залучення метанаукового пізнання або пошуку і введення в науку нових методів.

Висновки

1. Здоровотворча, або саногенна, діяльність є одним із аспектів культури здоров’я особистості і являє собою свідому активність людини, спрямовану на задоволення потреби у здоров’ї. Її метою є здоровий стан людини. Мотивом може бути здоров’я як самоціль, а також будь яка інша важлива для людини потреба і відповідна їй мета. Мета здоровотворчої діяльності, деталізуючись у свідомості людини, постає як концептуальна модель ідеального результату, як внутрішня картина здоров’я, яка в подальшому виступає як акцептор дії, що бере участь у регуляції цієї діяльності. Практичне втілення сформованої концептуальної моделі потребує визначення системи часткових завдань, які мають відповідати поточним внутрішнім і зовнішнім умовам, що постійно змінюються. Ці завдання утворюють індивідуальний план самооздоровлення для реалізації якого необхідні внутрішні (відповідні знання, уміння і навички) та зовнішні засоби. Реальним результатом здоровотворчої діяльності є актуальний стан здоров’я людини.
2. В основі здоровотворчої діяльності лежить складна ієрархічна система потреб, підпорядкованих потребі у здоров’ї. Основними потребами є такі: потреба у внутрішній гармонії та потреба у гармонії із зовнішнім середовищем. Вони в свою чергу породжують три потреби: у внутрішній саморегуляції, в отримуванні необхідних субстанцій та у віддачі зайвих субстанцій. Ці потреби забезпечують існування людини як відкритої ієрархічної системи, здатної до саморегуляції.
3. Саногенна діяльність здійснюється людиною на трьох основних рівнях: духовному, психічному і соматичному. Вона тісно пов’язана на структурному рівні з ядром особистості, а тому повинна розглядатися в контексті проблем психології особистості. В той же час, сама є одним із шляхів дослідження особистості.

Перспективи подальших досліджень.

Для подальшого наукового пізнання окресленої в статті проблематики необхідно підібрати або розробити адекватний інструментарій, який дасть змогу експериментально досліджувати структурні компоненти здоровотворчої діяльності.

Також, на нашу думку, важливим є аналіз саногенної діяльності з позиції дилеми, поставленої Е. Фромом у праці «Мати чи бути?». Потреба у здоров’ї, розглянута через цю призму, в залежності від внутрішньої позиції особистості може існувати в двох формах: як потреба мати здоров’я і як потреба бути здоровим. В обох випадках вона може ставати причиною цілеспрямованої діяльності, але можна очікувати, що за своїм змістом ця діяльність буде різною.

Література

1. Горащук В. П. Теоретичні і методологічні засади формування культури здоров’я школярів: Автореф. дис… д-ра пед. наук: 13.00.01; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Х., 2004. – 40 с.
2. Мальцева Л. П., Рудакова Г. А. Культура здоровья в общей культуре социалистической личности // Система культуры личности и ее значение для научно-технического прогресса: Тез. докл. к XIII межзональн. симп. – Горький, 1985. – С.149-151.
3. Багаутдинова Н. В. Развитие культуры здоровья студентов педагогического вуза (На примере коррекционно-оздоровительных групп): Дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. – Омск, 2004. – 174 с.
4. Кривошеєва Г. Л. Формування культури здоров’я студентів університету: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Донецький національний університет. – Донецьк, 2001. – 228 с.
5. Кривошеєва Г. Л. Система формування культури здоров’я студентів // Рідна школа. – 2000. – № 5. – С.66-67.
6. Колбанов В. В., Берсенева Г. А. К вопросу о валеологическом образовании педагога // Здоровье и образование. Проблемы педагогической валеологии: материалы I Всероссийской науч-практ. конф. – СПб., 1995. – С. 9-13
7. Аллакаева, Людмила Михайловна Педагогические основы формирования культуры здоровья школьников: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. – Москва, 2003. – 234 с.
8. Волынская, Елена Владимировна Воспитание культуры здоровья в профессиональной подготовке студентов педагогического вуза: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. – Липецк, 2004. – 164 с.
9. Рыбачук, Наталия Анатольевна Теория и технология формирования культуры здоровья студентов: Дис. … д-ра пед. наук: 13.00.08. – Краснодар, 2003. – 519 с.
10. Крутецкий В. А. Психология: Учеб. для учащихся пед. уч-щ. – М.: Просвещение, 1986. – 336 с.
11. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи. – СПб.: Питер, 2004. – 713 с.
12. Кириленко С. В. Проблема формування культури здоров’я в історії теоретичної думки і в сучасній практиці // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 1. – С. 48–57.
13. Большая медицинская энциклопедия. / Главн. ред. Б. В. Петровский. Изд. 3-е. (В 30-ти т.). Т. 8. ЕВГЕНИКА – ЗЫБЛЕНИЕ. – М.: «Сов. энциклопедия», 1978. – 528 с.
14. Мельник Ю. Б. Формування культури здоров’я учнів, як важлива складова роботи практичного психолога // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – № 2–3. – С. 126–130.