Основні підходи до розуміння культури здоров’я особистості

Стаття присвячена проблемі культури здоров’я особистості.

Метою статті є розробка класифікації основних підходів до розуміння поняття «культура здоров’я особистості». Проведено теоретичне дослідження наукових публікацій, присвячених проблемі культури здоров’я особистості з використанням теоретичних методів: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Виявлено велике різноманіття в розумінні досліджуваного поняття різними авторами, що вказує на складність і багатогранність культури здоров’я як психологічного феномену. Дотримуючись спільного стратегічного напряму, вони по-різному розуміють тактичні елементи практичного втілення культури здоров’я і надають провідної ролі різним психологічним компонентам культури здоров’я особистості: цінностям, діяльності, знанням тощо. У статті здійснено систематизацію існуючих визначень культури здоров’я особистості і виділено чотири основних підходи до його розуміння.

Ключові слова: культура здоров’я, особистість, класифікація підходів до культури здоров’я.

Постановка проблеми.

Особистість людини, являючи собою багатогранне явище, є носієм різноманітних системних якостей і утворень, набутих людиною упродовж свого існування. В даному випадку під поняттям особистість ми розуміємо цілісність, здатну до самовизначення, яка складається із відношень до оточуючого світу, інших людей та самої себе [20, с. 67]. Одним із таких системних утворень є культура здоров’я особистості. Це поняття, як зазначає В. П. Горащук, було введено філософом В. Климовою на початку 80-х років ХХ століття [7]. А вже в 90-х роках феномен культури здоров’я став об’єктом міждисциплінарних досліджень: філософських, соціологічних, педагогічних. На сьогоднішній день найбільша кількість наукових досліджень присвячена його педагогічним аспектам.

Феномен культури здоров’я синтезував у собі дослідження, пов’язані із проблемами превентивної педагогіки, валеологічної освіти, збереження і зміцнення здоров’я людини, формування здорового способу життя і фізичної культури особистості та ін. В цьому напрямі досліджено педагогічні засади, умови, технології формування, виховання та розвитку культури здоров’я різних категорій учнівської та студентської молоді. Зокрема, педагогічні засади формування культури здоров’я школярів досліджені у працях Л. М. Аллакаєвої [1], В. П. Горащука [7]. Ю. Б. Мельник присвятив своє дослідження проблемі формування культури здоров’я учнів початкової школи [16], а С. В. Кириленко дослідила соціально-педагогічні умови формування культури здоров’я старшокласників [10]. Багато досліджень присвячено формуванню культури здоров’я студентів [3; 5; 8; 13; 17]. Окремо досліджено феномен культури здоров’я в галузі професійної фізкультурної освіти [2] та культура здоров’я спортсмена [6], а також формування культури здоров’я майбутніх вчителів [14; 19].

Але, на жаль, нам не вдалося знайти психологічних наукових досліджень феномену культури здоров’я. На нашу думку, це може бути пов’язане із великою складністю самого феномену культури здоров’я як об’єкту для психологічного дослідження. Для пошуку найбільш оптимальних шляхів науково-психологічного вивчення і розв’язання даної проблеми ми вважаємо за доцільне дослідити існуючі педагогічні розробки феномену культури здоров’я і виділити основні підходи у його розумінні.

Мета статті: розробити класифікацію основних підходів до розуміння культури здоров’я особистості.

Методика та організація дослідження.

Для досягнення поставленої мети нами проведено теоретичне дослідження знайдених нами наукових публікацій, присвячених проблемі культури здоров’я особистості. При цьому ми використовували теоретичні методи, такі як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

Результати теоретичного аналізу проблеми.

Ознайомившись із педагогічними дослідженнями феномену «культура здоров’я», ми знайшли досить велике розмаїття визначень цього поняття. Так, Л. М. Аллакаєва, досліджуючи культуру здоров’я школяра, розуміє її як його ціннісне ставлення до здоров’я, в рамках якого він усвідомлює особистісну і соціальну значущість здоров’я, розглядає його як цінність і у відповідності з цим проявляє до нього інтерес, відчуває потребу в його збереженні і зміцненні, веде відповідний спосіб життя [1,с. 15]. Подібну думку висловлює і Н. А. Рибачук, говорячи про культуру здоров’я студентів, що вона являє собою складне, багатовимірне соціально-педагогічне явище, яке характеризує ступінь розвитку системи формування позитивних цінностей студентів у створенні, збереженні і розвитку особистого і суспільного здоров’я [17, с. 14]. Оскільки вони роблять акцент на ціннісному компоненті культури здоров’я, ми вважаємо, що тим самим вони виявляють ціннісний (аксіологічний) підхід до культури здоров’я особистості.

На думку Л. П. Пальцевої і Г. А. Рудакова, культура здоров’я – це активна діяльність самого суб’єкта, спрямована на досягнення стану гармонійної саморегуляції організму і його динамічної взаємодії з середовищем, заснована на знаннях, оцінках, вміннях, навиках, результатом якої є соціальне, духовне і фізичне благополуччя [15, с. 149]. Із праці Н. В. Багаутдинової ми дізнаємося, що Н. Б. Захаревич, Т. О. Калинина, С. В. Попов і Л. Г. Татарникова теж пов’язують культуру здоров’я із діяльністю, розглядаючи її як складну динамічну і функціональну систему, яка характеризується сімейно-побутовою, суспільно-трудовою і комунікативною діяльністю [3, с. 64]. Г. Л. Кривошеєва, розглядаючи поняття «культура здоров’я студента», розуміє під ним якісне утворення особистості, що проявляється у ставленні студента до способу життя, до свого здоров’я і обумовлює свідоме прагнення студента самостійно, творчо вдосконалювати фізичну, психічну, духовну сфери власної життєдіяльності на основі самопізнання й адекватної самооцінки стану здоров’я [13, с. 38]. На її думку, культура здоров’я – це духовно-практична діяльність особистості, спрямована на самооздоровлення і самовдосконалення [12, с. 66]. В цих визначеннях зроблено акцент на діяльнісному компоненті культури здоров’я, тому тут ми бачимо діяльнісний підхід до культури здоров’я особистості, який представлений і у праці Н. В. Багаутдинової, а також у дослідженні В. В. Колбанова і Т. А. Берсенєвої, які трактують культуру здоров’я особистості як динамічний стереотип поведінки, вироблений на підставі справжніх потреб, що сприяє здоровому способу життя і визначає бережне ставлення до здоров’я оточуючих людей [11].

Е. Н. Вайнер розуміє культуру здоров’я як частину загальнолюдської культури, що передбачає знання людиною своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров’я, вміння поширювати валеологічні знання на оточуючих [4]. А Ю. Б. Мельник визначає культуру здоров’я як сукупність знань філософського, педагогічного, психологічного, медичного спрямування, що збагачує соціальне, духовне, психічне, фізичне життя індивіда, формує особисте ставлення до здоров’я та життєдіяльності, допомагає людині осмислювати парадигми буття [16]. В цих визначеннях ми бачимо інтелектуально-інформаційний підхід до розуміння феномену культури здоров’я, оскільки на перший план поставлені знання і володіння інформацією про здоров’я і його збереження.

Н. К. Смирнов дає поєднання інтелектуально-інформативного і діяльнісного підходу, він пов’язує культуру здоров’я з інформованістю і грамотністю в питаннях здоров’я і здорового способу життя, яка досягається в результаті навчання, а також з практичним втіленням потреби вести здоровий спосіб життя, піклуватися про власне здоров’я [18, с. 6]. Близьку думку висловлює і В. Н. Ирхин, який розуміє під культурою здоров’я людини складно структурне утворення особистості, що характеризується певним рівнем валеологічної освіченості і розвитку особистості, оволодінням досвідом людства по збереженню і зміцненню свого здоров’я, прийняттям і повсякденним слідуванням способам здорового способу життя [9, с. 94]. Але його підхід виявляється більш ширшим, оскільки в культурі здоров’я він виділяє ціннісно-орієнтаційний, операціонально-діяльнісний і особистісно-творчий компоненти. Такий підхід можна назвати інтегративно-особистісним. Його можна побачити і в працях інших дослідників.

Так, В. В. Сокорев, розглядаючи культуру здоров’я майбутнього вчителя, бачить її як інтегративне утворення особистості, представлене сукупністю аксіологічного, технологічного і особистісно-творчого компонентів, що характеризуються високим рівнем оволодіння валеологічними знаннями і вміннями, сформованим ціннісним ставленням до здоров’я, здорового способу життя, розвинутою здатністю до рефлексії своєї життєдіяльності і вираженою спрямованістю професійно-педагогічної діяльності на збереження, зміцнення і формування здоров’я школярів [19, с. 11-12]. О. А. Ахвердова і В. А. Магин характеризують культуру здоров’я як інтегративне особистісне утворення, яке є вираженням гармонійності, багатства і цілісності особистості, універсальності її зв’язків з оточуючим світом і людьми, а також здатності до творчої і активної життєдіяльності. [2, с. 5].

С. В. Кириленко також вважає, що культура здоров’я – це інтегрована якість особистості й показник її вихованості, вона є невід’ємною складовою загальної культури особистості, забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок з питань формування, збереження, відтворення та зміцнення власного здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно здоров’я оточуючих [10, с. 8]. В. П. Горащук зазначає, що культура здоров’я являє собою специфічну якість динамічної структури особистості, важливий компонент її загальної культури, обумовлений матеріальним і духовним середовищем життєдіяльності суспільства, що виражається в системі цінностей, знань, потреб, умінь і навичок щодо формування, збереження й зміцнення її здоров’я [7, с. 21-23]. Цей підхід до розуміння культури здоров’я розвивають також О. Л. Трещьова [21], С. Ю. Лебедченко [14], В. В. Колбанов і Г. А. Берсенєва [11].

Отже, із наведених вище визначень ми бачимо, що дослідники, шукаючи розуміння феномену «культура здоров’я», дотримуються спільного стратегічного напряму, орієнтованого на здоров’я людини, його збереження і зміцнення, але по-різному бачать тактичні елементи практичного втілення культури здоров’я в життєдіяльності окремої особистості. Проте, незважаючи на ці відмінності, в усіх наведених визначеннях можна побачити, що культура здоров’я особистості базується на системі певним чином організованих вищих психічних функцій людини, спрямованих на реалізацію стратегічної мети, якою є здоров’я.

Відомо, що одна і та ж сама мета може бути досягнута різними шляхами. Ця обставина, вірогідно, і зумовлює те, що кожний дослідник по-своєму бачить шляхи і елементи практичної реалізації культури здоров’я. У зв’язку з цим різні дослідники, формулюючи визначення поняття «культура здоров’я особистості», акцентують увагу на різних ланках психічної діяльності людини. Це дає нам підстави виділити декілька основних підходів до розуміння даного феномену:

1. ціннісний (аксіологічний), в якому культура здоров’я розуміється перш за все як система, засвоєних особистістю цінностей, пов’язаних зі здоров’ям;
2. діяльнісний – культура здоров’я представляється як цілеспрямована організована діяльність особистості, метою якої є збереження і зміцнення здоров’я;
3. інтелектуально-інформаційний – культура здоров’я – як система засвоєних теоретичних і практичних різногалузевих знань, пов’язаних зі здоров’ям, уміння їх здобувати і поширювати;
4. інтегративно-особистісний – цей підхід, на нашу думку, представляє найбільш цілісне і системне уявлення про культуру здоров’я особистості як інтегративне особистісне утворення, що являє собою динамічне поєднання різноманітних психічних функцій і складових особистості, орієнтованих на досягнення і збереження здоров’я.

Велика кількість існуючих визначень поняття «культура здоров’я особистості», які можна розподілити на декілька підходів, підтверджує складність і багатогранність культури здоров’я як психологічного феномену. Представлена нами класифікація основних підходів до розуміння феномену культури здоров’я особистості дає змогу систематизувати накопичений в науковій літературі матеріал з даної проблеми, що допоможе скласти більш чітке уявлення про культуру здоров’я особистості як психологічний феномен.

Висновки:

1. Культура здоров’я особистості є складним і багатогранним психологічним феноменом, на що вказує велика кількість представлених у науковій літературі різноманітних визначень цього поняття.
2. Формулюючи визначення поняття «культура здоров’я особистості», дослідники дотримуються спільного стратегічного напряму, орієнтованого на досягнення і збереження здоров’я, але по-різному бачать тактичні елементи практичного втілення цієї мети і, відповідно, роблять наголос на різних компонентах психічної діяльності особистості.
3. Взявши за критерій класифікації психологічний компонент, на якому у визначенні зроблено наголос, ми виділили такі основні підходи до розуміння даного феномену: ціннісний (аксіологічний); діяльнісний; інтелектуально-інформаційний; інтегративно-особистісний.

Література

1. Аллакаева Л. М. Педагогические основы формирования культуры здоровья школьников: Дис…. канд. пед. наук: 13.00.01.– Москва, 2003.– 234 с.
2. Ахвердова О. А., Магин В. А. К исследованию феномена «культура здоров’я» в области профессионального физкультурного образования // Теория и практика физич. культуры. – 2002. – № 9. – С.5-7.
3. Багаутдинова Н. В. Развитие культуры здоровья студентов педагогического вуза (На примере коррекционно-оздоровительных групп): Дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. – Омск, 2004. – 174 с.
4. Вайнер Э. Н. Валеологическое образование – проблемы и перспективы // Проблемы валеологии в образовании: материалы науч.-практ. конф. – Липець, 1999. – С.34-36.
5. Волынская Е. В. Воспитание культуры здоровья в профессиональной подготовке студентов педагогического вуза: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. – Липецк, 2004. – 164 с.
6. Горащук В. П. Культура здоровья спортсмена и ее сущность // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – 2004. – № 1. – С. 64-73.
7. Горащук В. П. Теоретичні і методологічні засади формування культури здоров’я школярів: Автореф. дис… д-ра пед. наук: 13.00.01; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Х., 2004. – 40 с.
8. Драгнєв Ю. В. Проблеми формування культури здоров’я студентів інституту економіки і бізнесу // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – 2004. – № 1. – С. 161-166.
9. Ирхин В. Н. Теория и практика отечественной школы здоровья: Монография. – Барнаул: Изд-во БГПУ. – 279 с.
10. Кириленко С. В. Соціально-педагогічні умови формування культури здоров’я старшокласників: Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.07; Ін-т проблем виховання АПН України. – К., 2004. – 21 с.
11. Колбанов В. В., Берсенева Г. А. К вопросу о валеологическом образовании педагога // Здоровье и образование. Проблемы педагогической валеологии: материалы I Всероссийской науч-практ. конф. – СПб., 1995. – С. 9-13
12. Кривошеєва Г. Л. Система формування культури здоров’я студентів // Рідна школа. – 2000. – №5. – С.66-67.
13. Кривошеєва Г. Л. Формування культури здоров’я студентів університету: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Донецький національний університет. – Донецьк, 2001. – 228 с.
14. Лебедченко С. Ю. Формирование культуры здоровья будущего учителя в процессе профессиональной подготовки: Дисс. … канд. пед. наук. – Волгоград, 2000. – 266 с.
15. Мальцева Л. П., Рудакова Г. А. Культура здоровья в общей культуре социалистической личности // Система культуры личности и ее значение для научно-технического прогресса: Тез. докл. к XIII межзональн. симп. – Горький, 1985. – С.149-151.
16. Мельник Ю. Б. Формування культури здоров’я учнів початкової школи // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – 2002. – № 23. – С. 37-49.
17. Рыбачук Н. А. Теория и технология формирования культуры здоровья студентов: Дис. … д-ра пед. наук: 13.00.08. – Краснодар, 2003. – 519 с.
18. Смирнов Н. К. Здоровьесберегающие образовательные технологи в современной школе. – М.: АПК и ПРО, 2002. – 121 с.
19. Сокорев В. В. Педагогические условия формирования культуры здоровья будущего учителя в процессе общепрофессиональной подготовки: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. – Белгород, 2004. – 202 с.
20. Титаренко Т. М. Личность // Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. К.: Рута, 2001. – 320 с.
21. Трещёва О. Л. Культура здоров’я особистості (теоретична модель) / VII Международный научный конгресс «Современный олимпийский спорт и спорт для всех» Том 1. – М.: «СпортАкадемПресс», 2003. – С. 177-178.