Психосоціальний аналіз парапсихічної феноменології в релігійних практиках

З давніх-давен людству відомі явища, які ще й досі не знайшли повного пояснення з боку сучасних природничих наук, і тому отримали назву паранормальних або парапсихічних феноменів. Сформувався навіть окремий напрямок в психологічній науці, який займається їх вивченням. Він отримав назву парапсихологія.

В.Т. Кондрашенко і Д.І. Донской наводять таке визначення парапсихології з “Психологічного словника” (1983) – “напрямок в психології, що вивчає екстрасенсорні способи прийому інформації, форми впливу живої істоти на фізичні явища, що проходять поза організмом, без посередництва м’язових зусиль” [1, с. 380]. До парапсихічних феноменів зокрема відносяться:

• телепатія– “екстрасенсорне сприйняття або передача думок і психічного стану іншої людини” [2, с. 258];
• інтраскопія – візуальне спостереження об’єктів, явищ процесів в тілі людини за допомогою мисленного бачення [2, с. 257];
• дермобачення – бачення за допомогою шкірних покривів [2, с. 256];
• психометрія – “здатність екстрасенса, тримаючи в руках річ, розповідати про людей і події, зв’язані з цією річчю” [2, с. 258];
• телекінез – “вплив на фізичні об’єкти за допомогою мисленного впливу, що викликає їх рух, переміщення” [2, с. 258];
• левітація – “паріння або підвішування об’єктів або тіла людини в повітрі без сторонньої допомоги” [2, с. 257];
• яснобачення – здатність бачити внутрішнім оком, або духовним зором, через щільну матерію, незалежно від часу (минулого, теперішнього і майбутнього) або відстані [3, с. 486];
• яснослухання – здатність чути все, що сказане на любій відстані [3, с. 486].

Про існування зазначених феноменів є багато свідчень в літературі, особливо в релігійній: в Біблії, життєописах пророків та  Великих подвижників духа, зокрема Сергія Радонезького [4], Серафима Саровського [5] та ін. Згадуються ці явища і в літературі, присв’яченій східним релігійним системам і практикам [6], а також в працях нашої співвітчизниці О.П.Блаватської та О.І.Реріх. Є свідчення і сучасних науковців. Так, зокрема, Н.П.Бєхтєрєва – провідний фахівець світового рівня в галузі нейрофізіології – у своїй книзі “Магия мозга и лабиринты жизни” (1999) описує цілу низку парапсихічних феноменів, з якими їй довелося зустрітися на власному досвіді [7, с. 192-255].

Поряд із таким багатством свідчень, в науці існують різні погляди на парапсихічні феномени. Ортодоксальна прагматична наука довгий час закривала очі на ці явища і заперечувала їхнє реальне існування, а окремі паранормальні прояви за своїм клінічним описом з точки зору ортодоксальної психіатрії можуть бути віднесені до розряду психічної патології, а саме до розладів сприйняття (наприклад, галюцинаторний синдром, психосенсорні розлади, які можуть спостерігатися при шизофренії та інших психічних захворюваннях). Протилежну крайню позицію займає антипсихіатрія, яка взагалі заперечує існування психічних захворювань. Так, зокрема Лейнг трактує шизофренію не як захворювання, не як порушення психічних функцій, а як етап процесу природнього зцілення, виходу в царство “надздоров’я” [8, с. 137]. Між цими двома крайностями стоїть феноменологічний підхід.

В основі феноменологічного підходу лежить поняття “феномену”, яким можна позначити будь-яке індивідуальне цілісне психічне переживання. Феоменологічна психіатрія, на відміну від ортодоксальної психіатрії, використовує принципи розуміючої, а не пояснюючої психології. Переживання людини вона розглядає багатовимірно, а не тлумачить (як це прийнято в ортодоксальній психіатрії) однозначно. За одним і тим же переживанням може ховатися як психологічно зрозумілий феномен, так і психопатологічний симптом. Тобто, одне й те ж психічне явище може відноситися як до нормальних, так і до анормальних [8, с. 142-144].

Спробуємо провести феноменологічний аналіз парапсихічних феноменів, а також розглянути взаємодію цих феноменів як окремого явища зі свідомістю людини в плані суб’єкт-об’єктних відносин.

Життєві спостереження показують нам, що не всі люди володіють парапсихічними здібностями. Якщо звернутися до релігійної літератури, то і там ми побачимо, що надзвичайні здібності проявляли лише окремі люди, люди, обрані Богом, які досягли певного вищого рівня духовного розвитку.

Людину можна розглядати як цілісну ієрархічну систему, яка складається з трьох рівнів: духовного, психічного (або душевного) та фізіологічного (або біологічного). Віктор Франкл стверджує [9, с. 18], що духовну сферу людини складають відповідальність і свобода – свобода волі, здатність приймати рішення. Свобода породжує відповідальність людини за свій вибір і можлива завдяки здатності людини до усвідомлення. На підставі цього можна вважати, що розширення усвідомлення є важливою умовою духовного розвитку. Будь-який розвиток включає два аспекти – кількісний і якісний. Розширення здатності до усвідомлення можливе завдяки розширенню свідомості людини – це є кількісний аспект. Якісний аспект зв’язаний з підвищенням якості життя людини в трьох сферах: духовній (розвиток певних моральних якостей, наприклад, великодушності, альтруїстичності та ін.), психічній (розвиток культури мислення, думок, емоцій та почуттів) та фізичній (розвиток культури поведінки), що можливе завдяки витонченню свідомості людини, яка охоплює всі три сфери. Тобто, природній духовний розвиток передбачає гармонійний розвиток усіх рівнів системи, якою є людина. Сама назва цього розвитку вказує на те, що рушійний імпульс походить з духовної сфери, інакше розвиток не можна було б назвати духовним.

В процесі такого розвитку зміни в духовній та психічній сферах призводять і до відповідної фізіологічної та біохімічної перебудови у фізичному організмі людини і, зокрема, у нервовій системі. Це робить можливим прояв парапсихічних феноменів та здібностей у даної людини.

З іншого боку, існують різноманітні практики і вправи, які спрямовані на розвиток парапсихічних здібностей, шляхом первинного штучного впливу на психофізіологічні процеси. Прикладом є тренінги хатха-йоги, сахаджа-йоги та різноманітні дихальні та медитативні вправи, запозичені зі східних релігійних практик.

Психофізіологічні вправи охоплюють лише дві сфери – психічну і фізіологічну, – на що вказує сама їхня назва. Вони не призводять до зростання рівня духовності людини, бо скільки б ми не займалися дихальними чи медитативними вправами, ми від того не станемо більш альтруїстичними чи великодушними і т. д., тому що моральні якості можна розвивати лише в процесі активної взаємодії з іншими людьми. О.І.Реріх писала: “Найважливішим є загартувати себе в чистоті спонук, думок і вчинків, а зробити це ми можемо, лише перебуваючи серед людей, серед перешкод…” [10, с. 159]. У випадку використання психофізіологічних вправ з метою ніби-то духовного розвитку, що має проявлятись у появі парапсихічних здібностей, виникає невідповідність між станом в психічній і фізіологічній сферах та станом духовної сфери людини. Ця невідповідність порушує внутрішню рівновагу в цілісній системі, якою є людина, що робить неможливим її гармонійний розвиток. Тобто, духовний розвиток людини як такий, що передбачає гармонійні зміни у всіх сферах, при цьому затруднюється або й зовсім може припинитись. А значне порушення рівноваги в духовно-психічній сфері може проявитися у вигляді психічних розладів. Як пише Г.Рейнін: “Лікарні наповнені екстрасенсами.  …Тими, хто не зміг справитися з нахлинувшим потоком інформації або з голосами, або з якимись снами, або з якимись гуру, які приходять ночами і розповідають, що і як робити.” [11, с. 223].

Коли парапсихічні здібності перетворюються для людини на самоціль, то поява парапсихічних феноменів, буде означати досягнення мети і супроводжуватиметься почуттям задоволення самим собою та рівнем свого розвитку. А це, по-суті, є припиненням подальшого розвитку свідомості людини. Поскільки будь який розвиток можливий лише за наявності відповідно спрямованої активності. Для цього необхідні: певна мета, потреба її досягнути та відповідна мотивація до дії. Коли ж мета досягнена, мотиваційне напруження зменшується, дієва активність людини спадає і розвивається стан пасивності.

О.І. Реріх писала з цього приводу: “В житті нам доводилося часто стикатися з психіками, які настільки вдовольнялися своїми астральними видіннями і відвідувачами, рахуючи це за вище досягнення, що втрачали всяке устремління до самовдосконалення, вважаючи себе за особливо привілейованих і уже все осягнувших. Це найжахливіше, що можна собі уявити. Бо в ту хвилину, коли ми визнаємо себе уже все осягнувшими, ми, справді, вмираємо для майбутнього” [12, с. 430].

Є ще один дуже важливий аспект, пов’язаний з парапсихічними здібностями. Володіння ними криє в собі небезпеку того, що людина може увірувати в свою “привілейованість” і особливість в порівнянні з іншими людьми і потрапити в тенета самозарозумілості. Це супроводжується виникненням переконаності у власній непогрішимості та справедливості будь-якої власної точки зору на ті чи інші явища світу та його устрою, тобто формується жорстка “патогенна система вірування”, як її називає Г.Рейнін (1997): “Більшість із вас стикалися, мабуть, з тими або іншими системами, де достатньо жорстко пояснюється, як влаштований світ. В якийсь момент люди починають в цій системі жити, спілкуватися. Виникає певне Ми. …Це Ми починає воювати з іншими, “неправильними” Ми. Тому, що, якщо ти живеш в одній істині, іншої істини бути не може. І ось тоді починаються війни за віру. Людству добре відомі наслідки таких війн. Зараз це відбувається і на рівні традиційних ортодоксальних систем вірувань, і на рівні різноманітних сект, школ біоенергетики, психоенергетики і так далі” [11, с. 223]. Таким чином, існує небезпека розвитку сектантських тенденцій, безпосередньо пов’язана з парапсихічними здібностями.

Висновки

1. Парапсихічні феномени можуть супроводжувати природній процес духовного розвитку людини.
2. Перетворення парапсихічних феноменів на самоціль, а також штучний розвиток парапсихічних здібностей за допомогою психофізіологічних вправ призводять до сповільнення або й зупинки процесу духовного розвитку людини і можуть стати причиною психічних розладів.
3. Наявність у людини парапсихічних здібностей криє в собі небезпеку виникнення самозарозумілості та розвитку сектантських тенденцій в її діяльності.

Література

1. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия: Учеб. пособие. – Мн.: Выш. Шк., 1997. – 464 с.
2. Дубров А.П., Пушкин В.Н. Парапсихолгия и современное естествознание. – М.: СП “Соваминко”, 1989. – 280 с.
3. Блаватская Е.П. Теософский словарь. – М.: Издательство “Сфера” Российского Теософского Общества, 1994. – 576 с.
4. Житіе и подвиги Преподобнаго и Богоноснаго отца нашего Сергия игумена Радонежскаго и всея России чудотворца. – Свято-Троицкая Сергиева Лавра. Собственная типографія, 1904.
5. Преподобный Серафим Саровский. Житие, пророчества, наставления. Сборник. – Мн.: Лучи Софии, 1997. – 240 с.
6. Дэвид-Ниль А. Мистики и маги Тибета. – Ростов-на-Дону: МП «Журналист», 1991. – 256 с.
7. Бехтерева Н.П. Магия мозга и лабиринты жизни. – СПб.: “Нотабене”, 1999. – 299 с.
8. Менделевич В.Д. Психиатрическая пропедевтика: Практическое руководство для врачей и студентов. – М.: ТОО «Техлит»: «Медицина», 1997. – 496 с.
9. Франкл В.Э. Основы логотерапии. Психотерапия и религия. – СПб.: Речь, 2000. – 286 с.
10. Рерих Е.И. Письма Елены Рерих, 1929-1938. В 2 т. Т. 2. – Мн.: Белорусский фонд Рерихов; ПРАМЕБ, 1992. – 432 с.
11. Рейнин Г. Картина мира, его описание и патогенные системы верований. В кн.: Психология религиозности и мистицизма: Хрестоматия. / Сост. К.В.Сельченок. – Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2001. – 544 с.
12. Рерих Е.И. Письма. Т.ІІ. (1934 г.) – М.: Международный Центр Рерихов, 2000. – 576 с.