Критерії духовного здоров’я людини в контексті гуманної педагогіки

Статья посвящена проблеме духовного здоровья человека. Цель статьи – рассмотреть понятие духовного здоровья, и определить его основные критерии, исходя из фундаментальных теоретических положений гуманноличностного подхода в образовательном процессе. Исследованы научные публикации, посвященные духовной сфере и духовному здоровью. На основании теоретического анализа определены основные критерии, образующие ядро духовного здоровья человека.

The article is devoted the problem of spiritual health of man. Purpose of the article – to consider the concept of spiritual health, and to define his basic criteria, coming from fundamental theoretical positions of humanely-personality approach in an educational process. Scientific publications, devoted a spiritual sphere and spiritual health, are investigational. On the basis of theoretical analysis basic criteria, formative the kernel of spiritual health of man, are certain.

Постановка проблеми

Постановка загальної проблеми та її зв’язок із важливими практичними завданнями.

В останні десятиліття все більше й більше в педагогіці та психології піднімається питання духовності та духовного здоров’я людини. Звичайно, якщо взяти за методологічну основу наукових досліджень і психолого-педагогічної практики теоретичну модель людини як триєдність духу, душі та тіла, то цілком закономірно й логічно ставити проблему духовного здоров’я поряд із проблемами душевного та тілесного здоров’я. Лише створюючи умови для належного функціонування всіх зазначених трьох рівнів, ми здійснюватимемо повноцінне комплексне оздоровлення людини.

Як зазначає видатний австрійський психіатр і психотерапевт В. Е. Франкл: «Людина живе в трьох вимірах: соматичному, психічному та духовному. Духовний вимір не може бути ігнорованим, тому що саме він робить нас людьми» [1, с. 11]. Прожити людське життя означає якомога повніше проявити дух, розвинути свою духовність. Виходячи з цього, феномен духовного здоров’я ми розглядаємо як сутнісне ядро всього здоров’я людини. Теоретичне розв’язання проблеми духовного здоров’я та розробка практичних заходів для його зміцнення є запорукою оздоровлення життя та вирішення багатьох соціальних проблем.

Дослідження і публікації, в яких започатковано розв’язання проблеми.

Найбільше феномен людського духу та духовної сфери досліджений у релігії та філософії. Зокрема, це питання розглядається у філософських працях П. Д. Юркевича, В. Ф. Войно-Ясенецького, О. І. Реріх. Багато уваги духовній сфері приділяє представник гуманістичної психології та психотерапії В. Е. Франкл.

Проблема духовного здоров’я розглядається і в наукових психологопедагогічних працях, і в навчальних виданнях із валеології. Так, зокрема, В. П. Горащук подає перелік критеріїв духовного здоров’я, таких як: чітке представлення мети життя, розробленість її стратегії і тактики, наявність ідеалу здорової особистості, сформованість світогляду особистості на основі гуманістичних ціннісних орієнтацій, усвідомлення себе як космопланетарної, біосоціальної, національно-особистісної істоти, наявність внутрішніх протиріч особистості, які не викликають її деградацію відповідно до віку, віросповідання й статі. Критерієм приросту духовного здоров’я людини він визнає підвищення рівня психічного та фізичного здоров’я, ієрархічну гармонію духовного, психічного та фізичного аспектів здоров’я, що лежить в основі індивідуального здоров’я, а також – здоров’я сім’ї та суспільства в цілому [2].

 О. В. Отравенко виділила наступні критерії духовного здоров’я: когнітивний, мотиваційно-ціннісний, емоційно-вольовий, естетичний та креативно-діяльнісний, які, на її думку, дозволяють у повному обсязі простежити за станом сформованості духовного здоров’я підлітків [3]. Н. А. Філіпенко розглядає гуманізм як принцип формування духовного здоров’я людини [4].

Невирішена частина загальної проблеми.

Із наведених публікацій видно, що духовне здоров’я людини тісно пов’язується із гуманізмом і гуманістичними цінностями. Гуманістичний підхід у педагогіці набуває все більшої актуальності. 17 липня 2011 року міжнародною педагогічною громадськістю підписаний та проголошений «Маніфест гуманної педагогіки» [5]. Концепція гуманно-особистісного підходу в освітньому процесі (гуманної педагогіки), розроблена, обґрунтована та експериментально перевірена Ш. О. Амонашвілі та його соратниками, побудована саме на духовному вимірі.  

Проблема критеріїв духовного здоров’я уже розв’язувалась у вищезгаданих працях В. П. Горащука та О. В. Отравенко, проте, слід зазначити, що з позицій гуманно-особистісної педагогіки ця проблема ще не розглядалась. 

Мета цієї статті – розглянути поняття духовного здоров’я, виходячи з фундаментальних теоретичних положень гуманно-особистісного підходу в освітньому процесі, та визначити основні критерії духовного здоров’я людини.

Ми вважаємо це дослідження актуальним та своєчасним, зважаючи на зростаючий інтерес світової педагогічної громадськості до гуманної педагогіки та її світове визнання.

Результати теоретичного аналізу проблеми

Методика та організація дослідження.

Для досягнення поставленої мети нами проведено теоретичне дослідження наукових публікацій, присвячених духовній сфері людини та її духовному здоров’ю. При цьому ми використовували системний підхід і теоретичні методи, такі як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

Висвітлення результатів дослідження та їх інтерпретація. 

В якості основи гуманно-особистісної педагогіки Ш. О. Амонашвілі висуває три постулати:

1. «Перший постулат: я визнаю реальність Творця, Бога і створеного Ним світу, що постійно розвивається.
2. Другий постулат: визнаю безсмертя людського духу як сутнісної частини створеного Богом світу, та його вічну спрямованість до вдосконалення, мета якого – стати співробітником у Бога в творенні світу.
3. Третій постулат: визнаю, що земне життя є відрізком шляху сходження людини» [6, с. 101–102].

Далі зазначає: «Ці припущення не є чимось новим для філософського світу. Але висновки стосовно Дитини, які можуть випливати з них, змушують інакше поглянути на освітню дійсність. Якщо ці припущення приймаються за істину, – а я їх такими і визнаю, – тоді можемо зробити наступні три висновки.

1. Перший висновок: Дитина є явищем у нашому земному житті: вона народилася, тому що повинна була народитися.
2. Другий висновок: Дитина є носієм свого призначення, свого шляху, своєї місії.
3. Третій висновок: Дитина є носієм необмеженої енергії духу, «вона все може».

Ці припущення та висновки я об’єдную під одним поняттям духовності та приймаю її в якості четвертого виміру педагогічної свідомості» [6, с. 102].

Ми прийняли висунуті Ш. О. Амонашвілі припущення та висновки в якості вихідної позиції нашого дослідження. Саме в цій системі координат ми розглянули поняття духовного здоров’я та визначили його критерії.

Перший висновок, який робить Ш. О. Амонашвілі, говорить про те, що дитина є проявом вищого духовного «я» в земному світі. Отже, людина від народження несе в собі безсмертне начало, вічно спрямоване на вдосконалення. Вона народжується, щоб здобути новий досвід земного життя й розвинути свої духовні якості.

Людина народжується не тільки для самовдосконалення, але й для того, щоб поділитися своїми духовними здобутками з іншими людьми. Вона має від народження своє життєве призначення, яке є глибинним сенсом її народження і життя. Духовна сутність людини спрямовує її до служіння на загальне благо. Про це говорить другий висновок.  

Ці положення цілком узгоджуються з визначенням духовності, яке подається у психологічному словнику: «З матеріалістичної точки зору духовність означає індивідуальну вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання та соціальної потреби жити, діяти «для інших»» [7].

Для того щоб реалізувати ці фундаментальні потреби й прагнення до пізнання, саморозвитку, самовдосконалення та виконання своєї суспільної місії, звичайно, потрібна енергія та воля, щоби долати перешкоди, які виникатимуть на життєвому шляху, без яких розвиток просто неможливий. Тому, третій висновок Ш. О. Амонашвілі логічно випливає із двох попередніх.

Щоб спрямувати волю та енергію в потрібне русло, людина наділена здатністю до усвідомлення самої себе, своїх прагнень і вчинків та свідомого вибору своїх життєвих цілей. Ця здатність дає можливість пізнати сенс свого життя, знайти своє життєве призначення.

Здатність до усвідомлення наділяє людину свободою вибору та одночасно й породжує відповідальність за зроблений вибір. Із цього приводу В. Е. Франкл зазначає, що духовну сферу людини складають відповідальність і свобода [1, с. 18]. І далі: «Коли ми дивимось на людське життя без шор упередженої думки, ми приходимо до висновку, що і усвідомлення, і відповідальність грають основну роль у драмі людського існування. Фактично, можна стверджувати як основну теорему, що бути людиною означає бути усвідомлюючим і бути відповідальним» [1, с. 24]. Із сказаного ми виводимо, що людська свідомість має духовні витоки. Розвиваючи існуючу в науці модель свідомості як «внутрішнього світла», «прожектора», можна сказати, що свідомість – це наше внутрішнє «світло духу», завдяки якому ми можемо сприймати та пізнавати і внутрішній, і зовнішній світ.

Усвідомлення, свобода та відповідальність – ці три екзистенційні категорії утворюють ядро, навколо якого формується система етичних принципів і моральних норм. Останні регламентують діяльність людини відповідно до загальнолюдських цінностей і мають на меті спрямування людської активності до загального блага. Тому не випадково моральність людини, що проявляється у відповідальній життєвій позиції та вищих альтруїстичних почуттях і якостях, є обов’язковим компонентом духовності.  

Розвинена свідомість дає людині змогу знаходити, вибирати та породжувати сенс своїх дій, вчинків, життя та смерті, що достатньо досліджено в рамках екзистенційної психології та психотерапії. Сенс спрямовує людину в майбутнє, де живуть ідеальні образи бажаних цілей. Наявність сенсу допомагає людині витримати найтяжчі випробування долі. «Воля до сенсу», за В. Е. Франклом, – це те, «що є найбільш глибоко духовним у людині» [1, с. 11–12]. 

Підсумовуючи проведений огляд і аналіз, ми виділяємо такі прояви духу в земній особистості людини: 1) прагнення до безперервного самопізнання та самовдосконалення; 2) прагнення до служіння на загальне благо; 3) воля до мети. Із цими трьома основними духовними проявами тісно пов’язані прагнення: до сенсу, до усвідомлення, до свободи, до відповідальності, до подолання.

Сенс не пізнати без усвідомлення, і свободу не здобути без усвідомлення та взяття відповідальності. Із теорії систем відомо, що ступінь свободи в системі збільшується із її розвитком та вдосконаленням, а розвиток і вдосконалення відбуваються лише в процесі життєвих випробувань, розв’язання проблем і подолання. Саме про цю закономірність говорить східна мудрість: «Благословенні перешкоди, бо ними ростемо!». 

Останнє із перерахованих прагнень – прагнення до подолання – має в собі два аспекти: внутрішній і зовнішній. На шляху до мети, на шляху реалізації будьякого прагнення можуть виникати як зовнішні, так і внутрішні труднощі. Вони перебувають у діалектичній єдності. Зазвичай зовнішні перешкоди зникають для нашої свідомості після подолання внутрішніх. Отже, прагнення до подолання є базовою умовою успішного здійснення всіх інших духовних прагнень.

Подолання будь-якою системою будь-яких перешкод можливе лише за умови збереження внутрішньої рівноваги в системі. Процес підтримання внутрішньої рівноваги в системі має назву саморегуляція системи. Людина із добре розвиненою свідомою саморегуляцією здатна в повній мірі володіти собою.

Виходячи із викладеного, основними критеріями духовного здоров’я людини слід вважати наявність і достатню вираженість у неї зазначених вище прагнень. За відсутності хоч одного із них людину не можна назвати духовно здоровою, бо при цьому обов’язково страждатимуть і інші духовні прагнення, оскільки вони тісно взаємопов’язані.

На нашу думку, наявність і достатня вираженість у людини перерахованих вище духовних прагнень зумовлюватиме й наявність у неї всіх почуттів і якостей, які традиційно відносяться до духовної сфери: вищих аспектів любові, віри, надії, чуйності, відданості, уважності та доброзичливості, готовності допомагати іншим, мужності, внутрішньої врівноваженості та вміння володіти собою тощо.

Ми вважаємо, що розглянуті нами духовні прагнення, які відносяться до вольової та потребово-мотиваційної сфер людини, утворюють ядро її духовного здоров’я, навколо якого формуються всі інші складові.

Висновки

1. Проблема духовного здоров’я є дуже актуальною, особливо в умовах кризи, яку переживає суспільство.
2. Базові методологічні положення гуманно-особистісного підходу в освітньому процесі дають можливість визначити основні критерії духовного здоров’я людини, такі як: прагнення до безперервного самопізнання та самовдосконалення, прагнення до служіння на загальне благо, воля до мети.
3. Із трьома основними критеріями тісно пов’язані: прагнення до сенсу, усвідомлення, свободи, відповідальності, подолання, і в тому числі до саморегуляції та володіння собою.

Перспективи подальших досліджень. Визначені нами критерії духовного здоров’я можуть бути використані у психолого-педагогічній практиці для розробки відповідних заходів, спрямованих на покращення стану духовного здоров’я молоді та дорослих людей.

Література

1. Франкл В. Э. Основы логотерапии. Психотерапия и религия. – СПб.: Речь, 2000. – 286 с. – (Мастерская психологии и психотерапии).
2. Горащук В. П. Формирование культуры здоровья школьников (теория и практика) : монография / В. П. Горащук. – Луганск : Альма-матер, 2003. – 376 с.
3. Отравенко О. В. Критерії й показники сформованості духовного здоров’я учнів основної школи / О. В. Отравенко // Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. – 2010. – № 15 (202). – С. 61–65.
4. Филипенко Н. А. Гуманизм как принцип формирования духовного здоровья человека / Н. А. Филипенко. – [Електронний ресурс]. – Шлях доступу: http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/5/3_sec_html/s3a122.htm
5. Маніфест гуманної педагогіки/ [Ш. О. Амонашвілі, Д. М. Маллаєв, С. Л. Крук та ін.] ; за ред. Ш. О. Амонашвілі ; пер. з рос. В. К. Гаврилькевич / Міжнародна асоціація громадських об’єднань «Міжнародний центр гуманної педагогіки». – Хмельницький : Всеукраїнська культурно-освітня асоціація Гуманної Педагогіки ; Центр інноваційної педагогіки та психології Хмельницького національного університету, 2011. – . . . с.
6. Амонашвили Ш. А. Как любить детей (опыт самоанализа) / Ш. А. Амонашвили. – Донецк : Изд-во «Ноулидж», 2010. – 128 с.
7. Духовность // Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Политиздат, 1990. – С. 112.