О. І. Реріх про основні принципи виховання та освіти: огляд епістолярної спадщини

Постать Олени Іванівни Реріх – видатної доньки слов’янського народу – займає особливе місце серед геніїв першої половини ХХ століття. Перш за все вона відрізняється багатогранністю своїх дарувань. Художній та музикальний мистецькі таланти гармонійно поєдналися в її особистості з науковим мисленням, широким філософським світоглядом і глибоким розумінням сутності людської природи. Створена нею та її чоловіком М. К. Реріхом філософська система Живої Етики поєднала в собі витончену сердечну мудрість Сходу та наукову точність інтелектуальної думки Заходу. Вчення Живої Етики являє собою синтез ідей космічного світогляду, витоки якого можна знайти у працях нашої співвітчизниці О. П. Блаватської [1], в щоденникових роздумах М. І. Пирогова [2], в космічній філософії К. Е. Ціолковського [3] та творах великої плеяди філософів і вчених-космістів, таких як: В. І. Вернадський, О. Л. Чижевський, П. О. Флоренський, М. О. Бердяєв та інші.

У своїх літературно-філософських працях О. І. Реріх розглядає найрізноманітніші проблемні питання, які стосуються різних сфер життя людини. В тому числі багато уваги вона приділяє педагогіці, що видно з її епістолярної спадщини. «Все, що стосується виховання і шкільної освіти, мені є дуже близьким, і я охоче поділюся з Вами думками на цю тему», – пише вона одному з кореспондентів [4, 165].

Думки Олени Іванівни щодо педагогіки заслуговують особливої уваги. Адже вона в реальному житті проявила талант великого педагога, зростивши двох геніальних синів і ставши духовним учителем для багатьох людей, які зверталися до неї за порадою, про що свідчить, зокрема, її величезне листування.

«Моя матінка, – згадував через роки Святослав Миколайович Реріх, – яка <…> була чудовою жінкою, дружиною, матір’ю, дуже мудро з самого початку керувала нашим життям, слідкувала за нашими інтересами, поривами і почуттями. Вона ніколи не наполягала ні на чому, ніколи не намагалася якось нас переконати в чомусь, але вона завжди ставила на нашому шляху саме те, що нам було потрібно. <…> Мій брат з найменших років цікавився історією, тому вона бережно збирала для нього книги, які б йому допомогли, були цікавими, і разом з ним ходила по музеям, закладам, що могли якось його спрямувати… У мене рано прокинувся інтерес до природничих наук. Я дуже цікавився орнітологією, зоологією. Олена Іванівна діставала мені всі потрібні книги, які тільки могла знайти. Вона купляла нам чучела птахів, збирала для нас колекції комах, жуків… Вона збирала для мене всіляке уральське та інше каміння. Таким чином, наш маленький світ був насичений чудовими враженнями» [6].

О. І. Реріх добре розуміє значення освіти і виховання для держави: «…В будівництві нової епохи головним чинником державного добробуту буде народна освіта і виховання. Слід невідкладно звернути увагу на покращення і розширення шкільних програм, особливо школи початкової і середньої» [5, 201]. 

“Від неправильних виховання й освіти” відбувається криза в розвитку людства – вважає Олена Іванівна [4, 111]. І саме шляхом виправлення виховного й освітнього процесу, на її думку, можна розв’язати такі проблеми як ріст захворюваності, в тому числі посилення психічних захворювань і розумове виродження, злочинність, дисгармонію сімейно-шлюбних відносин, проблему абортів [4, 111, 165-169, 363; 5, 370-374, 422-425].

Але, варто одразу ж зазначити, що вихованню О. І. Реріх надає особливого значення в порівнянні з освітою. Звертаючись до слів М. І. Пирогова, вона пише: «Саме, як говорить наш Пирогов, “слід надавати вихованню більшого життєвого значення, ніж освіті”, і в цьому він глибоко правий. Але в ужитку слово виховання набуло найпотворнішого обмеження в розумінні здобуття хороших манер і навчання спорту. Майже ніхто не замислюється, що виховання, перш за все, стосується всієї внутрішньої сутності людини, всього її характеру, і є внесенням основ Етики в дитячу свідомість з якнайменшого віку» [5, 429]. І ще іншому кореспонденту вона пише: «…Найневідкладніше, найактуальніше завдання, це виховання дітей та юнацтва. У всіх країнах цьому питанню, на якому тримається весь добробут і могутність народу і країни, приділяється зараз дуже мала й до того ж вкрай убога увага. Зазвичай прийнято змішувати освіту з вихованням, але час зрозуміти, що шкільна освіта, як вона поставлена в більшості випадків, не тільки не сприяє моральнісному вихованню молоді, але навіть навпаки. В англосаксонських країнах школи зайняті, головним чином, фізичним розвитком молоді на шкоду розумовому. Але непомірне захоплення спортом веде до огрубіння нравів, до розумового виродження і до нових захворювань. Звичайно, не кращими є справи і домашнього виховання в умовах сучасних сімей. Тому час звернути найсерйознішу увагу на тяжкий і безпритульний стан дітей і юнацтва щодо морального розвитку. Багато високих понять зовсім вийшли з ужитку і замінилися житейськими формулами легкого досягнення найвульгарнішого благополуччя і такої ж популярності» [5, 371].  

Забезпеченість і легкість досягнення вона вважає найбільшими перешкодами на шляху духовного росту. «Молодість для того й дана, щоб випробувати всі перешкоди і на них загартувати свій дух. <…> Не про зручності молоді потрібно думати, але про краще озброєння її до життєвої боротьби, яка є непорушним космічним законом» [5, 201]. В іншому листі вона називає боротьбу основою існування і розвитку, без боротьби людина перетворюється в нікчемність і свавільство. При цьому має на увазі боротьбу у вищому розумінні, перш за все боротьбу людини з самою собою, вироблення і ствердження внутрішньої правди, зовнішні ж перешкоди розглядає як умови, що цьому сприяють [5, 430-431].

Тому через її роздуми про виховання червоною ниткою проходить тема подвигу і героїзму: «…Радість подвигу потрібно виховувати в собі та інших. Це найголовніше, адже лише в цьому запорука спасіння людства, запорука настання Нового Світу! Потрібні подвижники і герої!» [5, 7].

Залучення до подвигу, героїзму і самовідданості на благо людства О. І. Реріх розглядає як сенс і стратегічний напрямок виховного й освітнього процесу. Вона говорить про те, що добре було би ввести поняття подвигу в єдиний сенс життя. «Адже лише подвиг може живити наш дух і прискорити еволюцію», – стверджує Олена Іванівна і далі наводить слова із Вчення Живої Етики: «Саме подвиг і героїзм повинні бути дуже викладені в школах. Нехай діти називають себе героями і застосовують до себе якості видатних людей» [5, 35].

Але, тут виникає питання – як практично до цього підійти? Як допомогти молодому поколінню вмістити в свою свідомість самовідданість заради загального блага і зробити подвиг сенсом свого життя? Поняття сенсу тісно зв’язане зі свідомістю людини, а здатність вміщати залежить від широти її свідомості. О. І. Реріх пише: «Турбота про розширення свідомості і відповідний кругозір повинна стати основою і метою виховання, інакше людство не вийде зі смуги самознищення, руйнівних повстань і війн» [5, 367].

Здобувши здатність усвідомлювати, ми з одного боку отримуємо свободу – можемо робити той чи інший вибір на свій розсуд, але в той же час неминуче стикаємося з іншим боком свободи – відповідальністю за свої дії і свій вибір. Саме в цьому знаходиться камінь спотикання в розвитку багатьох людей, тому що не всім приємний цей другий бік свободи. Почуття безвідповідальності Олена Іванівна називає одним із головних зол сучасного духовного виховання і наводить слова із Вчення Живої Етики: «Втративши розуміння відповідальності і справедливості, людина неминуче впадатиме в інволюцію, адже той, хто не йде з космічними законами, засуджений на розкладання. Весь космос побудований законом відповідальності або, як його частіше називають, законом причин і наслідків, або законом карми. І не може людство ігнорувати його і зневажати ним без саморуйнування в кінцевому підсумку». «Всі древні Вчення, без винятку, – говорить вона, – вчили цьому закону великої відповідальності, цій запоруці Божественності в нас. Він звучить в словах Мойсея “Око за око і зуб за зуб” (які прийнято наводити як зразок мстивості). Згадаємо і слова Христа: “Ви чули, що сказано древнім: “не вбивай, хто ж уб’є, підлягає суду…”» [4, 364-365].

А в іншому листі радить: «…стверджувати необхідність прищеплювання і виховання зі шкільної лави розуміння особистої відповідальності за кожну спонуку, за кожну думку і вчинок, так же як і ясного уявлення про сенс і значення свого існування; звідси явиться і розуміння необхідності виконання свого життєвого обов’язку. Ці поняття повинні лягти в основу виховання молодого покоління» [4, 440].

Але, почуття відповідальності не приходить до нас і наших дітей саме собою. Про те, як виховується воно, Олена Іванівна пише: «… Потрібно з дитячих років привчати свідомість до єдності життя, до єдності Космосу. Нехай наша планета не буде якимось відособленим світом, але лише однією із зупинок на великому шляху в Безмежність. Потрібно якомога раніше усвідомити своє місце в Безмежності і свою залежність від всієї сукупності життя Космосу. Пам’ятаєте, у Вченні сказано: “Падіння пір’їнки із крила пташки вчиняє грім на дальніх світах”. Слід якомога глибше вникати в цю страшну залежність нашу і у взаємовідносини всього існуючого. Звідси повинно народитися почуття великої відповідальності за кожну думку, слово і дію. Причина і наслідок діють безупинно і в безкінечності» [5, 34].

Усвідомлення свого місця в Безмежності, свого покликання в житті Космосу допоможе людині глибше й повніше зрозуміти сенс свого існування й життєвого призначення. Оскільки сенс будь-якого явища пізнається перш за все по контексту, в якому воно існує, то розширивши сприйняття контексту свого буття до безмежності Космосу, зможемо наблизитися до пізнання справжнього сенсу свого життя. Втілення людиною цього сенсу в повсякденності, виконання свого життєвого обов’язку, вже можна розглядати як подвиг, оскільки нелегко вмістити Безмежність в масштаби звичайного дня, і непросто піднести будні й розсунути їх рамки до безмежних просторів Космосу.

Висока моральність є міцним фундаментом для духовного самовдосконалення людини, але для успішної реалізації нею своєї життєвої місії, необхідні також розвинене мислення і здатність діяти творчо в ситуаціях, що постійно змінюються. Тому виховання у молодого покоління високої моральнісності, розвиток синтетичного мислення, пробудження потенційних здібностей у творчій діяльності можна виділити як необхідні умови, які дадуть молоді можливість здійснити своє велике життєве покликання.

Моральнісність і моральний розвиток базуються на усвідомленні своєї особистої відповідальності, що витікає з усвідомлення єдності життя, єдності Космосу. А мислення є ключовим процесом в розвитку свідомості, в пізнанні світу й самого себе, в здобутті корисних знань й розширенні кругозору. Тому О. І. Реріх пише: «Головне, потрібно розвивати, починаючи з дитячого віку, здатність мислення. Саме, як сказано: “Потрібно в школах установити науку про мислення не як відсторонену психологію, але як практичні основи пам’яті, уваги, зосередженості, спостережливості. Звичайно, крім цих чотирьох галузей в науці про мислення багато якостей потребують розвитку – саме, чіткість, швидкість, синтетичність, оригінальність та інші. Якщо б частина зусиль, що витрачаються в школах на спорт, приділялася мисленню, то скоро результати були би вражаючими”. Але саме ця божественна здібність є зараз опудалом, яке застрашує кожного середняка. Люди більш за все не люблять і бояться мислити. І недарма отці середньовічної церкви у себелюбному передбаченні поспішили заклеймити як сатанинський дар цю здібність, яка прокинулася в людині. Вони знали, що їх “рай” спустошиться і збідніє, як тільки мислення заявить свої права, і хто ж понесе їм жнива плодів земних?» [4, 363-364]. Вона величезного значення надавала знанню: «В школах на життєвих історичних прикладах слід указувати на цього істинного і єдиного рушія еволюції. Потрібно, щоб устремління і повага до науки увійшли би в плоть і кров нашу і стали би невід’ємною частиною нашого побуту. Тільки тоді можна буде сказати, що народи вступили на шлях Культури. Тільки тоді носії знання будуть розглядатися, як справжній скарб не тільки якої-небудь однієї держави, але й усього світу, і можна буде говорити про скорішу еволюцію і втілити в життя мрії про зносини з дальніми світами. Тому повторимо, разом із одним мислителем і діячем – “усім потрібно, по-перше – вчитися, по-друге – вчитися і по-третє – вчитися, потім перевіряти, щоб наука не залишилася мертвою літерою, але застосовувалася би в житті”» [5, 201-202].

Найголовнішим чинником виховання О. І. Реріх зазначає працю, труд. З цього приводу вона пише: «Також слід ще більше підкреслити значення праці, цього найважливішого наріжного чинника нашого існування». І далі наводить цитату з Живої Етики: «Труд – вінець Світу. Потрібно щоби учень школи пам’ятав про значення труда як чинника світобудови. Наслідком труда буде твердість свідомості» [4, 365]. Вона називає працю, особливо її якість, головним фактором виховання Духу, і вказує на крайню необхідність розумової праці. “Лише розумова праця дає нам і розширення свідомості і тим прилучає до дальніх світів, до всього Космосу, і устремляє до радості безмежного вдосконалення” [5, 35].

Для виховання моральнісності та героїзму Олена Іванівна особливо радить використовувати народний епос, життєписи народних героїв: «…В кожній країні, в кожному епосі є свої герої, сутність яких особливо близька місцевому народному характеру. Тому і в цьому не слід ставити якихось навмисних рамок. Потрібно дати можливість молодому поколінню перш за все знайомитися з тим, що може запалити серце його до подвигу і добра. А в якому одіянні або в якому столітті був здійснений зразковий подвиг, це не важливо» [4, 139]. Та іншому кореспонденту: «Якщо уроки високої моральнісності слід викладати дітям на життях героїв всіх віків і всіх народів, то і сокровенні закони буття можуть бути викладені у формі захоплюючих оповідань і прикладів із життя всіх царств природи. Накопичена мудрість віків може бути представлена в найпростіших формах і, таким чином, привідчиниться багато нових далей. Звичайно, ще краще запам’ятовуються такі уроки, коли вони припідносяться дітям у вигляді маленьких п’єс, як робите це Ви, де самі діти виконують ролі героїв. Тому так схвалюю Вашу програму. Діти могли би на своїх зборах носити ім’я вибраного ними гароя» [5, 371-372].

Вона відмічала велике виховне значення театру: «…Театр є потужний, можливо, найпотужніший засіб для виховання дитячого і юнацького характеру. Саме театр, при гідному виборі п’єс, може потягти до наслідування великих образів і устремити молоді душі до подвигу, до героїзму. Тому найбільша увага повинна бути приділена цій секції. Добрими є для цього всі містерії з життя великих подвижників і легенди про народних героїв. Захоплюючі, високоморальнісні образи можуть піднести повагу до понять честі й гідності людини, що так швидко нині втрачаються, але без яких нас чекає лише розкладання. І, звичайно, щоби зерна принесли плоди, потрібно почати саме з дітей» [5, 77].

Крім того, як засоби виховання рекомендувала заняття мистецтвом і найзвичайнісінькими ремеслами, адже ніщо так не пробуджує дрімаючі здібності, як можливість безпосереднього особистого виявлення. Відмічала корисність хорових співів і народних танців, заняття та ігри, що вимагають особливої уважності, писання щоденників з метою самоаналізу і самовиховання, екскурсії для ознайомлення дітей з різними галузями труда, науки і мистецтва. Наполягала на вихованні в дітях любові до природи у всіх її проявах, для чого корисними є пікніки та прогулянки з метою збирання ботанічних, ентомологічних і мінералогічних колекцій, що сприяє здобуттю корисних знань. І особливу роль відводила книгам: «Значення і вплив книги на юнацьку свідомість не піддається вимірюванню, адже воно безмежне. Ця сфера повинна була би явитися предметом особливої, виключної роботи держави. Часто перші прочитані книги дають поштовх і напрямок усьому подальшому розвитку мислення. Скільки зіпсованих життів, скільки злочинів, скоєних малолітніми, якщо проаналізувати мислення таких злочинців, виявляться лише наслідком прочитаних ними книг або драм і злочинів, побачених в кіно!» [5, 372-373]. Хіба не це ж саме ми бачимо і в сьогоденні?

Нажаль, всі проблемні питання, пов’язані з вихованням і освітою, які розглядала та аналізувала О. І. Реріх в першій половині ХХ століття, залишаються досить актуальними і на початку нашого ХХІ століття. Тому шляхи їх розв’язання, намічені в працях видатної жінки-філософа, варті того, щоб знову і знову їх осмислювати, зіставляючи з думками інших видатних педагогів. Тим більше, що Олена Іванівна сама радила: «Правильно, що збираєтеся ознайомитися з різними виховними і освітніми системами, таким чином можна буде вибрати з кожної найкраще та одухотворити синтезом Вчення Нового Життя, або Вчення Живої Етики» [5, 372].

Підсумовуючи, можна виділити такі основні принципи виховання та освіти, викладені в епістолярних працях О. І. Реріх:

1. виховання повинно займати провідне місце в системі освіти;
2. основною метою виховання і освіти є розширення свідомості та кругозору, а їх сенсом – стратегічним напрямком – зрощування любові до подвигу, героїзму і самовідданості на благо людства;
3. основними завданнями виховання є досягнення розуміння особистої відповідальності, формування ясного уявлення про сенс і значення свого існування, усвідомлення необхідності виконання свого життєвого обов’язку;
4. щоб допомогти молодому поколінню реалізувати свою життєву місію, педагоги повинні створити необхідні для цього умови – виховувати у молодих високу моральнісність та зв’язані з нею піднесені й витончені почуття, розвивати синтетичне мислення, повагу до знання і науки, пробуджувати творчі здібності й творчу діяльність;
5. найголовніший чинник виховання – праця, труд, а відповідними засобами є: вивчення народного героїчного епосу, життєписів героїв, театр, оповідання і приклади з життя всіх царств природи, заняття мистецтвом і ремеслами, заняття, що вимагають об’єднаного ритму (хорові співи, народні танці тощо), заняття та ігри, що вимагають особливої уважності, ведення щоденників, спрямованих на самоаналіз і самовиховання, екскурсії для ознайомлення дітей з різними галузями праці, науки, мистецтва, пікніки та прогулянки для збирання ботанічних, ентомологічних і мінералогічних колекцій, книги.

Література

1. Блаватская Е. П. Тайная Доктрина: синтез науки, религии и философии. В 2 т. 4 кн. / Пер. с англ. Е. И. Рерих; Подгот. текста В. Э Жигота. – Мн.: Маст. літ., 1993-1994. – 479 с. – 574 с. – 462 с.
2. Пирогов Н. И. Вопросы жизни. Дневник старого врача. // Собрание сочинений. В 8 т. Т. VIII. – М.: Гос. изд-во мед. лит., 1962. – С. 69-352.
3. Циолковский К. Э.        Космическая        философия /        Под   ред.   акад. В. С. Авдуевского. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 480 с.
4. Рерих Е. И. Письма Елены Рерих, 1929–1938. В 2 т. Т. 1. (1929–1935) – Мн.: Белорусский фонд Рерихов; ПРАМЕБ, 1992. – 444 с.
5. Рерих Е. И. Письма Елены Рерих, 1929–1938. В 2 т. Т. 2. (1935–1938) – Мн.: Белорусский фонд Рерихов; ПРАМЕБ, 1992. – 432 с.
6. Рерих С. Н. Стремиться к Прекрасному. – М., 1993, с. 54. (Цит. по Михайлова Н. Г., Книжник Т. О. «…Он был больше, чем ученый»: Предисловие к книге Юрий Николаевич Рерих. Письма. В 2-х т. Т. 1 (1919–1935 гг.). – М.: Международный Центр Рерихов, 2002. – С. 6).